Більшість промислово розвинених економік характеризуються відкритими і конкурентними ринками, що ґрунтуються на верховенстві закону, де приватні підприємства є переважаючими суб'єктами господарської діяльності. Однак у деяких країнах, включаючи багато країн з економікою, що розвивається, підприємства державної форми власності (держпідприємства) забезпечують суттєву частку валового внутрішнього продукту (ВВП), рівень зайнятості та ринкової капіталізації. Навіть у тих країнах, де підприємства державної форми власності відіграють лише незначну роль в економіці, вони часто переважають у сфері житлово-комунального господарства та інфраструктурних галузях, таких як енергетика, транспорт, зв'язок, а в деяких випадках також у галузі вуглеводневої сировина, інших видобувних галузях, технологіяхта фінансовому секторі. Таким чином, значення держпідприємств державної форми власностіє особливо важливим для широких верств населення та інших сфер торгово-промислового сектора. Відповідно, належне управління на держпідприємствах відіграє важливу роль у забезпеченні їх позитивного внеску у сфері забезпечення цілей державної політики, сталого розвитку, включаючи перехід до низьковуглецевих технологій, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності. Досвід показує, що зумовлений ринковими силами розвиток є найефективнішою моделлю ефективного розподілу ресурсів. Низка країн перебуває у процесі реформування порядку організації та володіння своїми підприємствами державної форми власності та у багатьох випадках взяли передові міжнародні практики, як, наприклад, ці Керівні принципи, за відправну точку чи навіть орієнтир. Керівні принципи мають на меті: (i) професіоналізацію держави як власника; (ii) сприяння тому, щоб підприємств державної форми власностіздійснювали свою діяльність з тим самим ступенем ефективності, прозорості, доброчесності та підзвітності, що й провідні приватні підприємства; (iii) забезпечення того, щоб конкуренція між підприємствами державної форми власностіта приватними підприємствами, коли така має місце, здійснювалася в рамках однорідного конкурентного середовища; та (iv) сприяння сталому розвитку, стабільності та довгостроковому підвищенню капіталізації підприємств державної форми власності.
Керівні принципи не торкаються питання, які види діяльності найкраще здійснювати у приватному чи державному секторі, оскільки цезалежить від ряду факторів, пов'язаних із національною економікою, а також вибору внутрішньої політики. Однак, якщо уряд ухвалює рішення про відмову від підприємств державної форми власності, то належне корпоративне управління, підкріплене високим рівнем прозорості та доброчесності, буде важливою передумовою для економічно ефективної приватизації, що підвищує оцінку підприємств з державною участю і тим самим стимулює фінансові надходження від процесу приватизації.
У різних країнах та галузях економіки існують різні обґрунтування володіння підприємствами державою. Зазвичай можна сказати, що це включає сукупність соціальних, економічних і стратегічних інтересів. Приклади включають цілі державної політики, регіональний і сталий розвиток, постачання товарів та послуг для державних потреб, а також існування так званих «природних» монополій у тих випадках, коли прийнято вважати, що конкуренція не є виправданою. Проте, протягом кількох останніх десятиліть глобалізація ринків, технологічні зміни та скасування державного регулювання раніше монополізованих ринків призвели у багатьох країнах до зміни та реструктуризації сектора з державною участю. Більш того, залучення підприємств державної форми власності у процесі здійснення міжнародної торгівлі та інвестицій зросло суттєво. Хоча колись ДП переважно займалися наданням базової інфраструктури або інших суспільних послуг у своїх внутрішніх ринках, їх відносне значення зросло.Держпідприємства все частіше стають важливими акторвми на глобальному ринку, у тому числі працюючи в стратегічних секторах економіки та секторах, що стосуються переходу до низьковуглецевих технологій. Паралельно з цими змінами здійснюється поширення державних механізмів інвестування та холдингових компаній, що ускладнює взаємовідносини між урядами та підприємствами, якими вони володіють. Ці зміни відображені у низці звітів ОЕСР, які слугували внеском у розробкуцих Керівних принципів.
Підприємства державної форми власностістикаються із деякими особливими проблемами у сфері управління. З одного боку, держпідприємств державної форми власностіможуть страждати від невиправданого практичного та політично мотивованого втручання у питання власності, що призводить до нечіткої сфери компетенції, відсутності відповідальності та доброчесності, а також втрати ефективності у їхній корпоративній діяльності. З іншого боку, відсутність будь-якого нагляду внаслідок надмірно пасивної чи віддаленої власності держави може послабити стимулювання підприємств державної форми власності державної форми власності та їх персоналу до функціонування у найкращих інтересах підприємства та широкої громадськості, яка є його кінцевим акціонером, та збільшити імовірність своєкорисливої поведінки корпоративних інсайдерів. Керівництво підприємств державної форми власності також може бути захищене від двох дисциплінуючих факторів, які вважаються важливими для контролю над управлінням у приватних корпораціях, тобто від можливості корпоративного поглинання та можливості банкрутства. На рівні держави застосування комерційного законодавства та положень до підприємств державної форми власності може створити непотрібні складнощі внаслідок міжурядових тертів, які виникають через регулятори, що здійснюють примусові дії щодо суб'єктів, контрольованих урядом. Додаткові питання щодо управління виникають, коли держпідприємства виконують роль державної політики разом із здійсненням іншої діяльності; або коли концентрація держпідприємств у певних секторах робить їх більш сприйнятливими до певних ризиків та можливостей діяти відповідно до відповідальної ділової поведінки та високих стандартів доброчесності, як зазначено у відповідних стандартах ОЕСР.
Якщо говорити більш принципово, то складнощі з корпоративним управлінням виникають внаслідок того, що відповідальність за результати діяльності підприємств державної форми власності включає складний ланцюжок агентів (керівництво, Наглядова рада, органи власності, міністерства, уряд і законодавча влада) без чітко і легко ідентифікованих принципів (або з віддаленими принципалами); сторони мають існують властиві їм конфлікти інтересів, які можуть мотивувати прийняття рішень на основі критеріїв, відмінних від найкращих інтересів підприємства та громадськості, яка є його акціонером. Вирішення цієї складної мережі відповідальності з метою забезпечення прийняття ефективних рішень та належного корпоративного управління на підприємствах державної форми власності потребує повної уваги до тих самих трьох принципів, які є першорядними для привабливого інвестиційного середовища та конкурентної нейтральності: прозорість, оцінка та узгодженість політики.
Керівні принципи ОЕСР з корпоративного управління підприємствами державної форми власності (Керівні принципи) були вперше розроблені у 2005 році та переглянуті у 2015 році. У 2022 році Комітет ОЕСР з корпоративного управління направив запит до своєї допоміжної Робочої групи з питань державної власності і практики приватизації щодо проведення перевірки та перегляду цього документа у світлі змінного характеру ландшафту корпоративного управління, майже двадцятирічного досвіду його впровадження, а також для забезпечення його відповідності поставленим цілям та взаємодії з іншими стандартами ОЕСР. Раніше у низці звітів давалася критична оцінка змін у системі корпоративного управління та державної власності в ОЕСР і країнах-партнерах з 2005 року. Реформи призвели, зокрема, до більш професійного та активного здійснення прав власності, підводячи держпідприємства під ті самі стандарти прозорості та підзвітності, що й публічні компанії, та надаючи Наглядовим радам відповідний рівень автономії та незалежності з метою забезпечення створення ними доданої вартості. Незважаючи на передову практику, рівень реалізації Керівних принципів, як і раніше, значно різниться залежно від країни. На підставі цього Робоча група дійшла висновку, що Керівні принципи повинні й надалі встановлювати високі вимоги до урядів та продовжувати виступати як провідний міжнародний стандарт, покликаний допомогти державним органам у галузі реформування підприємств державної форми власностідержавної форми власності.
Мета Керівних принципів – надати державним органам надійну, перспективну та гнучку основу для розробки основ володіння, управління та ролі держпідприємств на ринку. Керівні принципи не мають обов'язкової сили та не спрямовані на закріплення докладних рекомендацій у національному законодавстві. Керівні принципи не замінюють і не повинні розглядатися як такі, що скасовують внутрішнє законодавство та нормативні акти. Керівні принципи спрямовані на виявлення передової практики та пропозицію різних засобів для досягнення бажаних результатів, які зазвичай включають елементи розробки політики, законодавства, регулювання, правил, механізмів саморегулювання та добровільних зобов'язань. Реалізація Керівних принципів у конкретній країні залежатиме від її політики, нормативно-правової бази, обсягу, умов та комерційної орієнтації підприємств державної форми власності, а також інших супутніх факторів, які можуть стосуватися реалізації Керівних принципів.
При виконанні своїх обов'язків власника уряди також можуть скористатися такими рекомендаціями, зокрема, переглянутими Принципами корпоративного управління G20/ОЕСР (Принципи) [OECD/LEGAL/0413] та Керівними принципами боротьби з корупцією та забезпеченню доброчесності на підприємствах державної форми власності(Принципи ПКЗПД) [OECD/LEGAL/0451]. Керівні принципи покликані доповнити Принципи та Принципи ПКЗПД, з якими вони повністю сумісні. Інші відповідні правові документи ОЕСР включають Декларацію ОЕСР про міжнародні інвестиції та мультинаціональні підприємства [OECD/LEGAL/0144], невід'ємною частиною яких є Керівні принципи ОЕСР для мультинаціональних підприємств з відповідального ведення бізнесу; та Рекомендації ОЕСР щодо забезпечення конкурентного нейтралітету [OECD/LEGAL/0462]. Допоміжні рекомендації також можна отримати з інших джерел, таких як Основи інвестиційної політики ОЕСР та Інструментарій ОЕСР з оцінки конкуренції. У Керівних принципах містяться рекомендації для урядів щодо того, яким чином можна забезпечити, принаймні, таку ж підзвітність підприємств державної форми власності перед широкою громадськістю, як і у публічних компаній перед своїми акціонерами.
Решта документа поділена на дві основні частини. Керівні принципи, що подані у першій частині, охоплюють такі розділи: I) Підстави володіння державною власністю; II) Роль держави як власника; III) Державні пПідприємств державної форми власностіна ринку; IV) Дотримання рівності прав акціонерів та інших інвесторів; V) Розкриття інформації, прозорість та підзвітність; VI) Склад та обов'язки Наглядових рад на підприємствах державної форми власності; та VII) Підприємства державної форми власностіта сталий розвиток. Кожний розділ містить як заголовок один керівний принцип, виділений жирним курсивом, після якого за текстом слідує ряд допоміжних принципів і підпунктів, виділених жирним шрифтом. У другій частині Керівні принципи доповнені анотаціями, які містять коментарі до Керівних принципів і підпунктів та покликані допомогти читачам зрозуміти їхнє відповідне обґрунтування. Коментарі також можуть містити описи домінуючих або нових тенденцій, що з'являються, і пропонувати спектр методів реалізації та прикладів, які можуть виявитися корисними для того, щоб зробити Керівні принципи функціональними. Керівні принципи також доповнені докладнішими інструкціями з реалізації, які можна знайти у звітах та публікаціях ОЕСР.