Дотримуючись підстав володіння державним майном, системи законодавства, регулювання та політики для підприємств державної форми власності повинні забезпечити однорідне конкурентне середовище та справедливу конкуренцію на ринку, коли підприємств державної форми власності беруть участь у господарській діяльності.
Коли підприємств державної форми власності провадять господарську діяльність, загальновизнаним фактом є те, що ця діяльність має здійснюватися без будь-яких неправомірних переваг чи несприятливих умов у порівнянні з іншими підприємствами з державною участю чи приватними підприємствами. Меншого рівня консенсусу досягнуто щодо практичного створення однорідного конкурентного середовища – зокрема, коли підприємств державної форми власності виконують нетривіальні цілі державної політики. На додаток до окремих складнощів, таких як забезпечення правового, адміністративного, податкового, боргового та регуляторного нейтралітету, виникають ще важливіші питання, включаючи питання визначення витрат, пов'язаних з наданням державних послуг, а також, де це можливо, поділу господарської та некомерційної діяльності. Нейтралітет має бути забезпечений відповідно до Рекомендацій ОЕСР щодо конкурентного нейтралітету. Ще однією проблемою є інтернаціоналізація державних підприємств, яка розвивається, та їх участь у ринках і ланцюжках створення вартості, що вимагає подальших рішень для запобігання та пом'якшення можливих спотворень ігрового поля, наприклад, викликаних дискримінаційною діяльністю державних підприємств.
III.A. Має бути чіткий поділ функції з управління державним майном та інших державних функцій, які можуть вплинути на ринкові умови підприємств державної форми власності, зокрема щодо регулювання ринку та формування політики.
Коли держава грає роль регулятора ринку та власника підприємства з державною участю, що здійснює господарську діяльність, держава стає великим гравцем на ринку та арбітром. Це може спричинити виникнення конфліктів інтересів, які не відповідають інтересам ні підприємства, ні держави, ні громадськості. Повний та прозорий поділ обов'язків щодо формування політики, здійснення прав власності та регулювання ринку є основною передумовою для створення однорідного конкурентного середовища для підприємств державної форми власності і приватних компаній та для недопущення порушень правил конкуренції. Це також має важливе значення для запобігання неналежному впливу з боку держави, і тому є ключовою рекомендацією Керівництва ОЕСР щодо боротьби з корупцією та забезпечення доброчесності на державних підприємствах, яке має бути повністю впроваджене тими, хто зобов’язався його дотримуватися. Це буде включати забезпечення того, щоб будь-які державні функції, що відповідають за формування політики, регулювання ринку або відповідної галузі, були відокремлені від державних функцій, які несуть відповідальність за управління держпідприємствами у відповідній галузі. Іншим важливим прикладом є випадки, коли підприємств державної форми власності використовуються як носій окремих цілей державної політики, наприклад, розширення сталого розвитку, прагнення макростабілізації або цілей економічного зростання. У цих випадках відсутність поділу функцій щодо здійснення прав власності та вироблення політики є проблематичною з ряду причин, зазначених у Керівних принципах, і легко може призвести до змішання цілей та конфліктів інтересів між філіями держави. Відокремлення державної політики від питань здійснення прав власності не повинно перешкоджати потрібній координації між відповідними органами. Це підвищуватиме впізнаваність держави як власника, а також сприятиме прозорості у процесі визначення цілей, здійсненню моніторингу результатів діяльності та забезпеченню дотримання політики, особливо у тому, що стосується сталого розвитку.
З метою запобігання конфліктам інтересів необхідно також здійснити чітке та прозоре відділення функції щодо здійснення прав власності від будь-яких суб'єктів у рамках державної адміністрації, які можуть бути клієнтами або основними постачальниками підприємств державної форми власності. Необхідно усунути перешкоди юридичного та неюридичного характеру для справедливих державних закупівель. При здійсненні ефективного поділу різних державних ролей щодо підприємств державної форми власності необхідно брати до уваги як очікувані, так і реальні конфлікти інтересів.
III.B. Зацікавлені сторони, включаючи конкурентів, повинні мати доступ до ефективного правового захисту за допомогою неупереджених юридичних чи арбітражних процесів, або процедур медіації, якщо вони вважають, що їхні права були порушені. Правова форма підприємств державної форми власності має дозволяти їм ініціювати процедури банкрутства, а кредиторам – висувати свої претензії.
Підприємства з державною участю, а також держава як акціонер, не повинні бути захищені від судових розглядів, якщо їм висунуті звинувачення у порушенні закону або недотриманні договірних зобов'язань. Зацікавлені особи, включаючи конкурентів, повинні мати доступ до заходів ефективного відшкодування збитків та можливість подати позов до підприємств державної форми власності та держави як власника до суду чи арбітражного суду або, за взаємною згодою, використовувати альтернативні механізми вирішення спорів (наприклад, арбітраж, медіацію), і в таких випадках з боку правової та судової системи до них має бути виявлено справедливе та рівне ставлення. Вони повинні мати можливість для здійснення таких дій, не боячись несприятливої реакції з боку державних органів, які здійснюють права власника щодо держпідприємства, що є стороною спору. На підприємств державної форми власності також мають поширюватися правила про неспроможність та банкрутство, аналогічні тим, що застосовуються до порівнянних конкуруючих приватних підприємств.
III.C. У тих випадках, коли держпідприємства виконують функції з надання державних послуг, необхідно забезпечити їх чітку та прозору ідентифікацію, щоб точно розподілити витрати та доходи.
Коли держпідприємства виконують зобов'язання з надання державних послуг, особливо важливо розкривати у повному обсязі інформацію про ці зобов'язання, їх підстави, обсяг, відповідні компенсації чи переваги. Структурний чи бухгалтерський поділ цих видів діяльності має полегшити процес точного та прозорого визначення, розрахунку витрат та фінансування зобов'язань щодо державних послуг.
Зокрема:
III.C.1. Необхідно підтримувати високі стандарти прозорості та розкриття інформації про витрати та доходи.
Необхідно прозоро та чітко визначити та розкрити зобов'язання щодо надання державних послуг. В ідеалі слід запровадити бухгалтерський, функціональний чи корпоративний поділ, щоб можна було вести роздільний облік різних видів діяльності. Однак, слід визнати, що залежно від конкретних виробничих факторів держпідприємства, включаючи технології, основне обладнання та людський капітал, структурний поділ не завжди є здійсненним, а у випадках, коли він є здійсненним, то він не завжди є економічно ефективним. Переваги та витрати структурного поділу мають бути ретельно збалансовані з перевагами та витратами поведінкових заходів.
Коли зобов'язання надання державних послуг інтегровані з іншими видами господарської діяльності, між ними зазвичай поділяються витрати, активи або зобов'язання. Забезпечення однорідного конкурентного середовища потребує високого рівня прозорості та розкриття інформації про структуру витрат. Цей аспект ще більше посилюється, коли держпідприємства одержують державні субсидії чи інші види преференційних режимів. Необхідно розділити витрати та активи між рахунками, відповідними зобов'язаннями з надання державних послуг та (іншою) господарською діяльністю, щоб уникнути перехресного субсидування, що спотворює ринок, між зобов'язаннями з надання державних послуг та іншими видами діяльності.
III.C.2. Чисті витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань з надання державних послуг, повинні фінансуватися окремо, бути пропорційними, а інформація про них повинна розкриватися, виключаючи можливість використання компенсацій для перехресного субсидування.
З метою підтримки однорідного конкурентного середовища з приватними конкурентами підприємств державної форми власності повинні отримувати необхідний рівень компенсації за виконання зобов'язань з надання державних послуг, при цьому повинні вживатися заходи, що спрямовані на недопущення заниження і завищення розміру компенсації. З одного боку, якщо підприємств державної форми власності отримують завищену компенсацію за виконання зобов'язань з надання державних послуг, це може призвести до зниження їх ефективності та до того, що ця сума може дорівнювати фактичній субсидії на здійснення ними конкурентної діяльності, що тим самим деформуватиме однорідне конкурентне середовище з приватними конкурентами. З іншого боку, занижений рівень компенсації за виконання зобов'язань щодо надання державних послуг може поставити під загрозу життєздатність підприємства та може поставити його у невигідне становище порівняно з конкурентами.
Тому важливо, щоб будь-які чисті витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань з надання державних послуг, були чітко позначені, розкриті та відповідним чином компенсовані на підставі спеціальних правових норм та/або контрактних механізмів, таких як договори про надання управлінських послуг або сервісні контракти. Також необхідно розкрити інформацію про відповідні механізми фінансування. Компенсація має бути структурована таким чином, щоб не допустити спотворень ринку. Особливо це притаманно випадкам, коли відповідні підприємства орієнтовані на виконання зобов'язань з надання державних послуг на доповнення до здійснення господарської діяльності. Важливо, щоб компенсація, що надана підприємствам із державною участю, була скоригована відповідно до чистих витрат на виконання зобов'язань з надання державних послуг і не використовувалася для виправлення будь-якої фінансової чи операційної неефективності. Компенсація в жодному разі не повинна використовуватися для фінансування економічної діяльності підприємства з державною участю, крім зобов'язань щодо надання державних послуг, у тому числі на інших ринках, або для перехресного субсидування інших держпідприємств чи приватних компаній. Необхідно здійснювати контроль та оцінку, а також регулярний перегляд фінансування та виконання зобов'язань з надання державних послуг за допомогою системи загального моніторингу результатів діяльності. Введення або підтримання незалежного нагляду з боку відповідних органів державного контролю та моніторингу має гарантувати, що механізми фінансування зобов'язань з надання державних послуг розраховуються на основі чітких цілей та завдань, що вони пропорційні, прозорі та засновані на фактично понесених витратах, включаючи капітальні витрати.
III.D. Як правило, підприємства державної форми власності не повинні використовуватися для субсидування чи надання переваг іншим комерційним підприємствам. Якщо держпідприємства використовуються для розподілу заходів підтримки відповідно до цілей їх державної політики, слід подбати про те, щоб: (i) заходи підтримки відповідали чинним правилам конкуренції та торгівлі; (ii) заходи підтримки та механізми їх фінансування були чітко визначені, а інформація про них була розкрита публічно; та (iii) заходи підтримки не завдавали несправедливої шкоди іншим комерційним підприємствам.
Як правило, підприємств державної форми власності не повинні використовуватися для субсидування комерційних підприємств і повинні забезпечувати, щоб будь-які такі заходи підтримки були прозорими та відповідали торговим та конкурентним зобов'язанням.
Однак зобов'язання державної політики іноді можуть призвести до того, що підприємств державної форми власності виділятимуть гранти, позики або інші переваги іншим комерційним підприємствам. При ухваленні рішення про те, чи слід давати таку роль держпідприємствам, необхідно враховувати міркування, аналогічні тим, що зазначені в Принципі I.A, а саме: максимізація довгострокової вартості ефективним та стійким чином. Будь-які подібні зобов'язання не повинні призводити до несправедливих обмежень, які не мають правової основи або є непропорційними.
Приклади переваг, які можуть викликати занепокоєння, включають субсидії, такі як пільгові кредити, гарантії за кредитами, інвестиції в капітал або акціонерний капітал, а також підтримку в натуральній формі або встановлення цін нижче за ринкові, наприклад, на енергоресурси, нерухомість, інформаційні технології, інфраструктуру або доступ до даних та інформаційних ресурсів. Надання підтримки через підприємств державної форми власності має відповідати правилам, які застосовуються. Якщо підтримка, що надається через держпідприємства для досягнення цілей державної політики, спрямована на забезпечення поставок товарів та послуг, для яких відсутній комерційний ринок, або які приватний сектор не бажає надавати, зазвичай не повинно бути побоювань щодо конкурентного середовища. При втручанні на ринках, де конкуренція фактично чи потенційно існує, необхідно уважно оцінити цей вплив на ефективність ринку та його економічні витрати. Відповідно до вищевикладеного, інформація про субсидії чи переваги, що надаються у зв'язку з досягненням цілей державної політики, підлягає розкриттю, у тому числі відповідними держпідприємствами.
Слід потурбуватися про те, щоб будь-які заходи підтримки відповідали існуючим законам, правилам та міжнародним зобов'язанням. Надання грантів, кредитів чи інших переваг підприємствам може не відповідати міжнародним правилам торгівлі та інвестицій та перешкоджати конкурентному нейтралітету.
III.E. Держава не повинна звільняти держпідприємства, які здійснюють господарську діяльність, від застосування та дотримання законів, постанов і ринкових механізмів, а також повинна забеспечувати податковий, позиковий та регулятивний нейтралітет для запобігання невиправданій дискримінації між держпідприємствами та їх конкурентами.
Коли підприємств державної форми власності ведуть господарську діяльність, слід уникати встановлення винятків, як у законодавстві, так і на практиці, з деяких законів та правил, які в іншому випадку можуть застосовуватися до компаній приватного сектору (наприклад, податкового та адміністративного законодавства, законів про конкуренцію та банкрутство, правил зонування, а також будівельних норм та правил).
Необхідно забезпечити рівноправне ставлення до підприємств державної форми власності та їх приватних конкурентів, у тому числі відповідно до національного режиму та правил доступу до ринків. Сюди входять Декларація ОЕСР про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства, Кодекс ОЕСР про лібералізацію поточних невидимих операцій [OECD/LEGAL/0001] Кодекс ОЕСР про лібералізацію руху капіталів [OECD/LEGAL/0002] де це можна застосувати.
Коли підприємств державної форми власності отримують вигоду від неправомірних переваг, зумовлених їхньою державною власністю (наприклад, преференційний режим та регулятивна ізоляція, м'які бюджетні обмеження та доступ до явних або неявних державних гарантій та фінансування на більш вигідних неринкових умовах), вони також можуть меншою мірою реагувати на ринкові механізми (наприклад, скорочення викидів вуглецю або механізми ціноутворення або системи торгівлі квотами на викиди, спрямовані на скорочення викидів парникових газів). Те саме відбувається і у разі недотримання стандартів відповідального ведення бізнесу, що також може вплинути на конкуренцію.
III.F. Господарська діяльність підприємств державної форми власності має здійснюватися відповідно до послідовних ринкових умов, зокрема щодо фінансування боргу та акціонерного капіталу.
Повинні бути реалізовані заходи для забезпечення того, щоб господарська діяльність держпідприємств, включаючи купівлю та продаж усіх товарів та послуг, а також умови доступу, надання та отримання позикового та акціонерного фінансування відповідали ринковим умовам, незалежно від того, чи здійснюється фінансування господарської діяльності держпідприємств з державного бюджету, за рахунок інших підприємств державної форми власності чи комерційного ринку.
Зокрема:
III.F.1. Усі ділові відносини держпідприємств, у тому числі з фінансовими установами, мають базуватися виключно на комерційних засадах.
Іноді кредитори припускають наявність державної гарантії щодо боргів підприємств державної форми власності. У багатьох випадках така ситуація призводила до ширшого доступу до фінансування або штучно низьких витрат на фінансування, що призводило до спотворення конкурентного середовища. Більше того, в тих країнах, де фінансові установи, що належать державі, або інституційні інвестори, що належать державі, зазвичай знаходяться серед основних кредиторів підприємств державної форми власності, які ведуть господарську діяльність, існує велике поле для виникнення конфліктів інтересів. Залежність від фінансових установ та інвесторів, які належать державі, може захистити підприємства державної форми власності від важливого джерела ринкового моніторингу та тиску, тим самим спотворюючи їх структуру стимулювання і призводячи до зайвої заборгованості, розтрати ресурсів та ринкових спотворень.
Необхідно чітко розмежовувати відповідні обов'язки перед кредиторами, які існують у держави та підприємств державної форми власності. Слід розробити механізми щодо врегулювання конфліктів інтересів та забезпечення того, щоб підприємствв державної форми власності розвивали відносини з державними банками, іншими фінансовими установами та інституційними інвесторами, а також іншими держпідприємствами виключно на комерційній основі. Державні банки повинні надавати кредити підприємствам державної форми власності на тих самих умовах, що й для приватних компаній. Дані механізми також можуть включати ретельну перевірку та обмеження для членів Наглядових рад підприємств з державною участю, які одночасно є членами Наглядових рад державних банків.
У випадках, коли держава надає гарантії держпідприємствам, щоб фактично компенсувати їм нездатність надання їм акціонерного капіталу, можуть виникати додаткові проблеми. За загальним принципом держава не повинна автоматично видавати гарантію щодо зобов'язань держпідприємства. Також необхідно виробити сумлінну практику щодо розкриття інформації та відшкодування державних гарантій, а також стимулювати підприємств державної форми власності здійснювати пошук фінансування на ринках капіталу. Щодо комерційних кредиторів-позикодавців і з метою вирішення проблеми непрямих державних гарантій держава має однозначно дати зрозуміти всім учасникам ринку, що вона не забезпечує зобов'язання підприємств державної форми власності щодо виплати заборгованості або зробити прозорими будь-які заходи, які держава може застосувати за надзвичайних ситуацій чи кризи. Держава також має розглянути механізми виплати компенсаційних платежів у національне казначейство держпідприємствами, які мають вигоду від отримання більш дешевого фінансування порівняно з приватними компаніями за аналогічних обставин.
Відносини держпідприємства з іншими діловими партнерами, включаючи інші підприємства з державною участю, повинні здійснюватися на ринкових умовах і ґрунтуватися на комерційних міркуваннях і в жодному разі не повинні призводити до перехресного субсидування інших держпідприємств чи приватних підприємств.
III.F.2. У рамках здійснення господарської діяльності підприємства державної форми власності не повинні отримувати вигоду або надавати будь-яку пряму чи непряму фінансову підтримку, яка б надавала переваги перед приватними конкурентами, як, наприклад, преференційне позикове або акціонерне фінансування, гарантії, пільговий податковий режим або преференційні торгові кредити.
Для підтримки однорідного конкурентного середовища на підприємств державної форми власності повинен поширюватися ідентичний або аналогічний фінансовий та податковий режим, як і у випадку з приватними конкурентами за схожих обставин. Не повинно бути очікувань на те, що підприємств державної форми власності можуть отримувати вигоду зі свого наближеного до державного статусу з метою збільшення відстрочки зі сплати податків або пом'якшення застосовних податкових правил.
Як правило, підприємств державної форми власності не повинні отримувати вигоду від «позаринкових» схем фінансування, що отримується від інших підприємств державної форми власності або держави, таких як торгові кредити або вливання акціонерного капіталу на вигідніших неринкових умовах. Такі схеми, якщо вони не відповідають у повному обсязі звичайній корпоративній практиці, рівноцінні преференційному фінансуванню. Держава має вжити заходів щодо забезпечення того, щоб угоди між держпідприємствами здійснювалися виключно на комерційних умовах. Державі також слід звернути увагу на практику володіння державними фінансовими установами, яка не повинна давати переваги, несумісні з ринковими умовами. Наприклад, державні фінансові установи не повинні надавати кредити або фінансування за ставками, нижчими від ринкових. Більше того, державні вливання в акціонерний капітал, що надходять із державних інвестиційних фондів, не повинні надаватися чи підтримуватись на неринкових умовах. Додаткові рекомендації щодо прямих і непрямих гарантій наведені у Керівному принципі III.F.1.
Спеціальні заходи державної підтримки (наприклад, у формі позикового чи акціонерного фінансування за ставками нижче ринкових), необхідні у разі надзвичайної ситуації чи кризи, мають бути узгоджені з принципом конкурентного нейтралітету, згідно з яким підтримка у надзвичайних ситуаціях є прозорою, адресною, обмеженою за часом, не повинна спотворювати торгівлю та конкуренцію та відповідає довгостроковим цілям. Державні власники майна повинні слідувати передовому міжнародному досвіду щодо державної підтримки у надзвичайних ситуаціях і, зокрема, обговорювати, визначати та/або пропонувати альтернативи, які меншою мірою спотворюють конкуренцію і все ж таки дозволяють досягти тієї ж мети. Заходи підтримки у надзвичайних ситуаціях завжди мають передбачати прозорий план виходу.
Конкурентний нейтралітет має бути забезпечений відповідно до Рекомендації ОЕСР щодо конкурентного нейтралітету.
III.F.3. Підприємства державної форми власності при здійсненні господарської діяльності не повинні отримувати або надавати ресурси у натуральній формі, такі як товари, енергія, вода, нерухомість, доступ до даних, земельні ділянки чи робоча сила, а також певні види угод (наприклад, сервітути чи концесії) за цінами чи на умовах, які вигідніші проти тих, які доступні приватним конкурентам.
Державні підприємства не повинні отримувати або надавати будь-які ресурси в натуральній формі, такі як нерухомість, товари або послуги, а також доступ до даних та інформаційних ресурсів або до інфраструктури за цінами або на умовах, які більш сприятливі, ніж ті, що доступні приватним конкурентам, які діють як незалежні сторони відповідно до комерційних міркувань, за винятком виплати компенсації за виконання зобов'язань з надання державних послуг. Держпідприємства та компанії приватного сектору мають вести переговори та отримувати доступ до концесій на рівних умовах.
III.F.4 У підприємств державної форми власності, які здійснюють господарську діяльність, має бути стійка норма рентабельності, порівнянна з тією, що існує у конкуруючих приватних підприємств, що працюють в аналогічних умовах, за винятком виконання зобов'язань щодо надання державних послуг.
Передбачається, що господарська діяльність підприємств державної форми власності показуватиме зрештою норми рентабельності (НР), порівнянні з конкуруючими компаніями, що діють в аналогічних умовах. Це не означає, що НР обов'язково мають бути однаковими для підприємств державної форми власності та приватних компаній.
НР повинні бути розглянуті в довгостроковій перспективі та враховувати весь життєвий цикл продукції, зважаючи на те, що навіть серед приватних компаній, які здійснюють діяльність в умовах висококонкурентного середовища, НР можуть істотно відрізнятися одні від інших в коротко- та середньостроковій перспективі, і приватні компанії все частіше добровільно та часто внаслідок зобов'язань також враховують ці витрати. Крім того, в рамках здійснення господарської діяльності будь-яке акціонерне фінансування за рахунок державного бюджету має підпадати під необхідні мінімальні очікувані НР, які відповідають рівню, що існує у приватних компаніях в аналогічних умовах. Ряд держав допускає нижчі НР, щоб компенсувати такі відхилення у бухгалтерському балансі, як тимчасові потреби у більш інтенсивному витрачанні капіталу. Це не є чимось нехарактерним і в інших сферах корпоративного сектору, і за належного коригування це не передбачає відходу від практик, що відповідають підтримці однорідного конкурентного середовища. Навпаки, деякі держави можуть знизити вимоги до НР, щоб компенсувати підприємствам державної форми власності здійснювані ними зобов'язання з надання державних послуг. Цього слід добиватися лише у тому випадку, якщо зниження вимог НР безпосередньо пов'язано з виконанням зобов'язань щодо надання державних послуг. Цільовий показник доходності повинен відображати профіль ризику та структуру капіталу держпідприємств відповідно до Керівного принципу І.А.
ІІІ.G. Коли підприємства державної форми власності беруть участь у державних закупівлях, як учасники торгів або як замовники, відповідні процедури повинні бути відкритими, конкурентними, заснованими на справедливих та об'єктивних критеріях відбору, сприяти різноманіттю постачальників та бути захищені відповідними стандартами доброчесності та прозорості, які б гарантували відсутність у підприємств державної форми власності та їх потенційних постачальників чи конкурентів неправомірних переваг чи несприятливих умов.
Участь державних підприємств у державних закупівлях викликала стурбованість урядів, які прагнули забезпечити однорідне конкурентне середовище. Законодавство має передбачати режими торгів, які в принципі є справедливими, відкритими та прозорими відповідно до Рекомендації ОЕСР з питань державних закупівель [OECD/LEGAL/0411]. Питання, чи обмежуються ці правила лише закупівлями, що здійснюються центральним апаратом уряду, або вони також поширюються на закупівлі, що здійснюються держпідприємствами, по-різному регулюється в різних країнах; у будь-якому разі важливо, щоб держпідприємства були прозорими щодо правил і структур, відповідно до яких вони беруть участь у закупівлях. Коли підприємства державної форми власності беруть участь у державних закупівлях як учасник тендеру або постачальник, процедури, що використовуються, повинні бути прозорими, конкурентними і заснованими на справедливих та об'єктивних критеріях відбору, сприяти різноманітності постачальників та охоронятися відповідними стандартами прозорості інформації. Як правило, діяльність підприємств державної форми власності може бути поділена на дві частини: діяльність, пов'язана з комерційними продажами або перепродажами; та діяльність, спрямована на виконання державної цілі. У випадках, коли підприємство державної форми власності виконує державну ціль, або в тій мірі, в якій окремий вид діяльності дозволяє держпідприємству виконувати таку ціль, підприємство державної форми власності має ухвалити процедури, що відповідають передовим практикам. Монополії, які адмініструються підприємствами з державною участю, повинні дотримуватися тих самих правил проведення закупівель, які застосовуються до загального державного сектору.
Держпідприємства, які виступають як постачальники, слід заохочувати до використання відкритих тендерів, але вони мають право визначати на свій розсуд правильний метод закупівель для своєї комерційної діяльності, якщо вони конкурують з компаніями приватного сектора у своєму сегменті ринку, щоб гарантувати, що вони не будуть поставлені у невиправдано невигідне становище. З метою підвищення прозорості та доброчесності може заохочуватись використання цифрових технологій, таких як електронні закупівлі.
ІІІ.Н. Коли господарська діяльність підприємств державної форми власності впливає на торгівлю, інвестиції чи конкуренцію, держпідприємства мають вести всю діяльність, крім виконання зобов'язань щодо надання державних послуг, відповідно до комерційних міркувань. Вони повинні вести всю свою діяльність відповідно до принципів відповідального ведення бізнесу та високих стандартів доброчесності.
Цей Керівний принцип приділяє особливу увагу діям або діяльності самих підприємств державної форми власності в контексті ділової поведінки. Господарська діяльність зростаючої кількості підприємств державної форми власності впливає або може вплинути на торгівлю, інвестиції або конкуренцію. Державам слід звертати увагу на вплив своїх держпідприємств на торгівлю, інвестиції чи конкуренцію та уникати будь-яких ринкових спотворень, особливо коли державні власники надають своїм держпідприємствам вигідну позицію на внутрішньому ринку, яку останні можуть використовувати для отримання конкурентної переваги на інших суміжних ринках.
Зважаючи на важливу роль підприємств державної форми власності у більшості національних економік та діяльності в секторах, які надають основні послуги у суспільних інтересах, таких як транспорт, комунальні послуги та фінанси, концентрація підприємств державної форми власності у цих секторах може мати прямі наслідки для конкурентного середовища. По-перше, державне втручання у ці галузі, особливо промислові галузі, відіграє важливу роль у міжнародних ланцюжках створення вартості. По-друге, для більшості цих секторів характерний високий рівень транскордонної торгівлі та інвестицій. По-третє, держпідприємства у мережевих галузях часто діють як вертикально інтегровані структури з монополіями на окремих ділянках ланцюжків створення вартості. Це означає, що вони можуть впливати на умови входу потенційних конкурентів у низці комерційних видів діяльності.
Водночас слід зазначити додаткові нюанси щодо зобов'язань з надання державних послуг. Як виняток із загального правила не повинна застосовуватись вимога комерційних міркувань, коли держпідприємство виконує зобов'язання з надання державних послуг. При виконанні зобов'язань з надання державних послуг держпідприємства не повинні дискримінувати учасників при закупівлях та можуть дискримінувати учасників при продажах лише у тому випадку, якщо це необхідно, виходячи з характеру зобов'язань щодо надання державних послуг. Докладніше про державні закупівлі див. Керівний принцип III.G та Рекомендації ОЕСР з питань державних закупівель. Вся господарська та некомерційна діяльність має здійснюватися згідно з відповідними стандартами ОЕСР, що стосуються сумлінності та відповідального ведення бізнесу.