У цьому розділі аналізуються макроекономічні та інституційні засади, необхідні для створення сприятливих умов для інвестицій в інфраструктуру в Україні. У ньому наголошується, що стабільна макроекономічна ситуація у поєднанні з передбачуваним регуляторним середовищем є необхідною передумовою для залучення довгострокового капіталу до складних та капіталомістких інфраструктурних проєктів. У розділі підкреслюється центральна роль узгодженого сприятливого середовища, що включає надійні практики управління публічними інвестиціями, прозорі процедури придбання землі та просторового планування, а також чітко визначену систему ППП. Також наголошується на необхідності усунення корупційних ризиків, забезпечення доброчесності та подолання викликів у сфері корпоративного управління ДП, які підривають довіру інвесторів.
Огляд інфраструктурної політики України
Витяг
Підтримка стабільних макроекономічних умов та надійного сприятливого середовища є надзвичайно важливою для залучення та утримання інвестицій, особливо коли йдеться про довгострокові та комплексні інфраструктурні інвестиції. Макроекономічна стабільність та сильний інвестиційний клімат забезпечують передбачуваність та впевненість, необхідні інвесторам для управління ризиками та їх мінімізації, отримання прибутків та реалізації проєктів з тривалим періодом окупності. Зовнішні потрясіння мали значний вплив на макроекономічну стабільність країни, і Україна протягом багатьох років намагається створити більш сприятливі умови для іноземних та приватних інвестицій.
Для усунення прогалин в інфраструктурі сприятливе середовище має передбачати надійні політичні рамки, що підтримують ефективні процедури планування та підготовки проєктів і сприяють розбудові інституційної спроможності. Чіткі правові та регуляторні рамки для приватної участі в інфраструктурі також є надзвичайно важливими, оскільки великомасштабні проєкти часто передбачають складні договірні домовленості та довгострокові бюджетні зобов’язання. Управління ризиками корупції протягом усього життєвого циклу інфраструктури, усунення бюрократичної неефективності та покращення координації між відповідними державними органами можуть ще більше зміцнити довіру інвесторів та забезпечити безперебійну реалізацію проєктів. Зміцнення цих елементів є ключовим для залучення приватного капіталу та забезпечення того, щоб інфраструктурні проєкти – як економічні, так і соціальні – були стійкими, життєздатними та узгодженими з національними стратегіями розвитку.
Державні підприємства (ДП) можуть відігравати важливу роль у спонсоруванні, експлуатації та фінансуванні інфраструктурних об’єктів, а також у заповненні інвестиційних прогалин там, де участь приватного сектору залишається обмеженою. В Україні ДП відіграють значну роль у національній економіці, особливо в таких секторах, як енергетика, транспорт та комунальні послуги1. Українські ДП є невід’ємною частиною інфраструктурного ландшафту, оскільки об’єкти інфраструктури та комунальні підприємства переважно перебувають у власності та під управлінням ДП. Тому їхня роль є критично важливою при обговоренні приватних інвестицій в інфраструктуру. Добре керовані ДП можуть мобілізувати державний та приватний капітал і покращити надання основних послуг, і в той же час погано керовані ДП можуть стримувати приватні інвестиції. Це особливо характерно для економік, де ДП користуються преференційним режимом, переслідують важливі цілі державної політики, що впливають на рентабельність інвестицій, або мають слабке корпоративне управління.
Світова фінансова криза 2008–2009 років, вторгнення Росії до Криму та Донбасу у 2014 році, пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стали серйозними потрясіннями для економіки України, що суттєво вплинуло на її перспективи зростання (Рисунок5.1, Панель A). Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році призвело до значного падіння ВВП України на -28,8% та зростання річної інфляції на 20,2%. Незважаючи на досягнення темпів зростання на рівні 5,3% у 2023 році та 3,5% у 2024 році, а також зниження рівня інфляції – який зменшився до 6,5% у 2024 році, але знову зріс до 14% у першій половині 2025 року – поточні прогнози МВФ вказують на те, що економіка України може не досягти до 2029 року рівня, який був до вторгнення. Порівняно з аналогічними країнами економіка України у 2024 році становила половину розміру економіки Румунії, тоді як у 2013 році вони були майже однаковими (Рисунок5.1, Панель B). ВВП на душу населення у 2020 році був на тому ж рівні, що й у 2008 році, залишаючись найнижчим серед аналогічних країн (Рисунок5.1Панель C).
Бюджетний дефіцит України збільшився з -4% ВВП у 2021 році до -19% у 2023 році та залишався на рівні понад -17% у 2024 році (Рисунок5.2, Панель B). Співвідношення державного боргу України до ВВП різко зросло, досягнувши 87% ВВП у 2024 році (Рисунок5.2, Панель A). Зовнішній борг подвоївся з 57 млрд дол. США у 2021 році до 120 млрд дол. США у 2024 році і зараз становить 72% від загального державного боргу та гарантованого державою боргу порівняно з 58% у 2021 році. Збільшення обсягу боргу України призвело до зростання витрат країни на виплату відсотків з 3% ВВП у 2021 році до 4% у 2024 році (OECD, 2025[1]). Пільгове фінансування становить приблизно 60% непогашеного державного боргу (OECD, 2026[2]).
Примітка: У панелі А EMDE = країни з ринками, що розвиваються, та країни, що розвиваються, за визначенням МВФ. До аналогічних країн належать Болгарія, Угорщина, Молдова, Румунія та Словацька Республіка.
Джерело: International Monetary Fund (2025[3]), IMF World Economic Outlook Database, https://data.imf.org/en/datasets/IMF.RES:WEO.
Виклики для управління державним боргом в Україні, які обмежують фіскальний простір, включають високу та зростаючу частку зовнішнього та валютного боргу, що призводить до збільшення валютних ризиків; профіль погашення з перевантаженням на початку терміну та коротким середнім строком погашення для внутрішніх випусків; обмежену ліквідність на внутрішньому ринку облігацій, де право власності та ризик зосереджені в банківському секторі; а також швидко зростаючі явні та неявні умовні зобов’язання, які можуть мати істотний вплив на прийнятний рівень боргу (OECD, 2026[2]). Зростання бюджетного дефіциту та різке збільшення державного боргу також суттєво обмежили здатність уряду безпосередньо фінансувати інвестиції в інфраструктуру, виступати співінвестором у великих проєктах або надавати гарантії та інші інструменти розподілу ризиків, необхідні для залучення приватного капіталу.
Відновлення бюджетної стійкості та прийнятного рівня боргу матиме вирішальне значення для підвищення суверенного кредитного рейтингу України. Отже, Україні слід дотримуватися обережного підходу при розгляді можливості залучення боргового фінансування для забезпечення пріоритетних післявоєнних видатків (International Monetary Fund, 2024[4]).
Джерело: International Monetary Fund (2025[3]), IMF World Economic Outlook Database, https://data.imf.org/en/datasets/IMF.RES:WEO; Ministry of Finance of Ukraine (2026[5]), https://mof.gov.ua/en/derzhavnij-borg-ta-garantovanij-derzhavju-borg.
Курс валюти стабілізувався на рівні близько 27 гривень за долар США аж до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Відразу після вторгнення 2022 року Національний банк України (НБУ) тимчасово запровадив режим фіксованого обмінного курсу – спочатку на рівні 29,25 грн/дол. США, а згодом, у липні 2022 року, – на рівні 36,57 грн/дол. США (див.Рисунок5.3, Панель А). З жовтня 2023 року НБУ перейшов до режиму керованого гнучкого обмінного курсу, який передбачає двосторонні коливання обмінного курсу залежно від змін ринкових умов. Як результат, обмінний курс коливався на рівні близько 40 гривень за долар США у 2024 році, 42 гривень за долар США у 2025 році та 43 гривень за долар США у січні-лютому 2026 року. Також було запроваджено валютні обмеження, спрямовані на стабілізацію валюти, у таких сферах, як імпортні платежі, репатріація дивідендів та кредитування в іноземній валюті, які поступово скасовуються, хоча деякі обмеження залишаються в силі. Останні заходи, запроваджені НБУ у серпні 2025 року, дозволили підприємствам репатріювати дивіденди за період діяльності, починаючи з 1 січня 2023 року (а не з 1 січня 2024 року, як це було раніше), з щомісячним лімітом у 1 млн євро.
Компанії також можуть обслуговувати та погашати зовнішні кредити, видані пулом іноземних кредиторів, не тільки міжнародним фінансовим інституціям (IFI), які є учасниками пулу, а й першокласним іноземним банкам з рейтингом не нижче «А». Перекази для задоволення регресних вимог іноземних поручителів та страховиків, які погасили борг українського позичальника за такими кредитами, також дозволено (National Bank of Ukraine, 2025[6]).
З часу вторгнення до Криму та Донбасу Україна нарощує свої валютні резерви. Вони зросли з 7,5 млрд дол. США у 2014 році до понад 57 млрд дол. США на кінець 2025 року. Рівень резервів у перерахунку на місяці імпорту також зріс з понад 1 місяця у 2014 році до 5,5 місяців імпорту у 2024 році (Рисунок5.3, Панель B).
Примітка: До аналогічних країн у панелі B належать Угорщина, Болгарія та Румунія.
Джерело: World Bank (n.d.[7]), World Development Indicators Database, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators.
Економіка України стикається з серйозними викликами щодо збереження макроекономічної стабільності та задоволення фінансових потреб країни в різних секторах. Зовнішня підтримка залишається критично важливою для подолання цих складних часів та досягнення балансу між задоволенням потреб оборонних витрат і реагуванням на потреби громадян. Україна повинна продовжувати свої зусилля з метою закладання фундаменту для зміцнення інститутів та політичних рамок, які можуть прискорити її відновлення у повоєнний період, сприяти стабільності економіки та зміцнити сприятливе середовище для фінансування інфраструктури та інвестицій.
5.2.1. Сприятливе середовище для іноземних інвестицій
Україна вжила заходів для створення більш сприятливого середовища для іноземних інвестицій шляхом прийняття законодавства, яке захищає іноземних інвесторів і керується принципом недискримінації (OECD, 2021[8]). Ці заходи спрямовані на забезпечення захисту від змін у законодавстві, націоналізації, неналежного виконання обов’язків державними або муніципальними органами, припинення інвестиційної діяльності та репатріації прибутку. Мережа двосторонніх інвестиційних угод України та її система ППП також визнають арбітраж як механізм врегулювання спорів. Іноземні суб’єкти господарювання за законом мають ті самі права та обов’язки, що й українські суб’єкти господарювання, та користуються режимом найбільшого сприяння (Verkhovna Rada of Ukraine, 1991[9]).
Однак залучення іноземних інвестицій залишається критичним викликом для України. Зовнішні фактори, зокрема вторгнення Росії до Криму та Донбасу у 2014 році та її нещодавнє повномасштабне вторгнення, сильно вплинули на інвестиційні ризики. Суверенний кредитний рейтинг країни зазнав значного зниження, а рівень дефолтів українських приватних контрагентів значно зріс (див.Рисунок5.4, Панелі A та B). Міжнародні перестраховики та кредитори зменшили свою присутність, а страхування від ризиків, пов’язаних з війною, залишається дорогим або недоступним (EBRD, 2024[10]) (CSIS, 2023[11]) (MIGA, 2024[12]). Водночас прогалини у забезпеченні дотримання та впровадженні заходів щодо захисту іноземних інвестицій, фрагментація регуляторного середовища та складність процедур створили правову невизначеність, регуляторні виклики та відсутність передбачуваності, що впливає на довіру інвесторів та обмежує спроможність України залучати іноземні інвестиції.
Примітка: У панелі А ДС = довгостроковий. Взято останнє значення за кожен рік.
Джерело: Панель А: S&P Global (n.d.[13]), https://www.spglobal.com/en; Ministry of Finance of Ukraine (2024[14]) Credit Rating, https://mof.gov.ua/en/kreditnij-rejting-potochni-rejtingi-zagalna-informacija-istorichni-zmini; Панель B: World Bank (2026[15]) Global Emerging Markets (GEMs) Risk Database, https://data360.worldbank.org/en/dataset/IFC_GEM; S&P Global (n.d.[13]), https://www.spglobal.com/en.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) залишаються слабкими та нестабільними з часів світової фінансової кризи 2008–2009 років, слідуючи аналогічній динаміці, що й у країн Східної Європи (див.Рисунок5.5, Панель А). Вторгнення Росії у 2022 році мало сильний і негайний вплив: приплив ПІІ впав з 7,3 млрд дол. США у 2021 році до 348 млн дол. США у 2022 році. У 2023 році Україна змогла відновити приплив ПІІ до 4,3 млрд дол. США, але у 2024 році він знизився до 3,5 млрд дол. США (Ministry of Economy of Ukraine & Kyiv School of Economics, 2024[16]) (National Bank of Ukraine, 2026[17]). Частка ПІІ у ВВП також зменшувалася: з 50 % ВВП у 2016 році до 33 % у 2021 році (див.Рисунок5.5, Панель B).
За даними НБУ, операції типу «поїздка туди і назад («round tripping»), тобто такі, в яких кінцевим інвестором-контролером є резидент України, становили 25,2% припливу ПІІ в Україну (без урахування реінвестування прибутку) у період 2010–2025 рр. (National Bank of Ukraine, 2025[18]) (Rogoff and Movchan, 2022[19]), що свідчить про те, що приплив ПІІ може бути навіть нижчим, ніж показують офіційні статистичні дані. Ці операції здійснювалися через деяких з основних іноземних інвесторів України, таких як Кіпр, Нідерланди, Швейцарія та Австрія.
Окрім зовнішніх факторів, що впливають на макроекономічну стабільність та суверенні кредитні рейтинги України, а також валютного контролю в умовах воєнного стану, який поступово послаблюється, але може й надалі обмежувати приплив іноземних інвестицій до України, країна прагне покращити свій інвестиційний клімат для залучення більших обсягів іноземних інвестицій. Це включало створення схем стимулювання для підтримки інвестиційних проєктів із значними інвестиціями (див.Вкладка 5.1). Однак, можливо, є підстави для подальшої оцінки загальної ефективності податкових стимулів, що надаються в рамках таких програм, відповідно до міжнародної практики (OECD, 2026[20]; 2025[1]).
Примітка: У панелі А до аналогічних країн належать Болгарія, Угорщина та Румунія. У панелі Б класифікація країн Східної Європи та країн, що розвиваються, базується на даних ЮНКТАД.
Джерело: OECD (n.d.[21]) FDI main aggregates, BMD4, https://data-explorer.oecd.org/s/4fx; National Bank of Ukraine (2026[17]), https://bank.gov.ua/en/statistic/sector-external.
Україна запровадила низку механізмів для стимулювання іноземних інвестицій у країну. Закон «Про державну підтримку інвестиційних проєктів із значними інвестиціями», який був прийнятий у 2020 році, але фактично набрав чинності у 2024 році після прийняття Постанови КМУ № 468, забезпечує правові рамки для надання фінансової та нефінансової державної підтримки приватним інвесторам через спеціальні інвестиційні угоди (Verkhovna Rada of Ukraine, 2020[22]; Cabinet of Ministers of Ukraine, 2024[23]). Закон застосовується до проєктів вартістю понад 12 млн євро, тривалістю не менше п’яти років, за умови дотримання критеріїв придатності, встановлених законодавством. До основних переваг ініціативи можна віднести: звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств (ПнП), а також звільнення від податку на додану вартість (ПДВ) та імпортних мит на нове обладнання та комплектуючі відповідно до Податкового та Митного кодексів України; використання земельних ділянок, що перебувають у державній або муніципальній власності, на умовах, визначених законом; та компенсацію витрат на підключення до інженерних та транспортних мереж, необхідних для реалізації проєкту. Загальна сума державної підтримки не може перевищувати 30% від запланованої суми інвестицій. Державна підтримка в рамках цієї програми надається в індивідуальному порядку на основі окремих інвестиційних угод, з урахуванням критеріїв придатності, фінансових обмежень та процедур затвердження, встановлених законодавством.
Хоча державні стимули не сприймаються приватними інвесторами в інфраструктуру як істотні, аналіз ОЕСР показав, що їхня роль у субсидуванні та/або стимулюванні приватної участі в інфраструктурі є важливою, особливо на ринках, де роль державних суб’єктів все ще є домінуючою, а ринок ППП є відносно невеликим, як це має місце в Україні (OECD, 2017[24]). Міжнародний досвід показує, що інвестиційні стимули, такі як забезпечення дефіциту рентабельності (гранти) у поєднанні з підтримкою підготовки проєктів за рахунок державних фондів розвитку, сприяли збільшенню обсягу приватних інвестицій у ППП (див. розділ 5.3).
5.2.2. Придбання землі
Врегулювання прав власності та відведення землі — це ключові «вузькі місця» розвитку інфраструктури. З огляду на необхідність масштабування інфраструктурного фінансування в країні, ці процеси потребують кращої вертикальної та горизонтальної координації. Нещодавні зміни у регулюванні ринку землі спростили процедури зміни цільового призначення земельних ділянок для швидкої відбудови України та надали можливість українським юридичним особам купувати до 10 000 гектарів сільськогосподарських угідь.
Однак залишаються проблеми з виділенням земель для розвитку інфраструктури, особливо для масштабних транспортних проєктів. Невизначеність щодо термінів та процедур придбання землі збільшує ризики та витрати на підготовку проєктів і стримує приватні інвестиції. До основних труднощів належать неповна інформація в земельному кадастрі, зокрема відсутність, застарілість або неточність даних, що ускладнює визначення та офіційне виділення ділянок для розвитку інфраструктури. Крім того, місцеві органи влади не мають затверджених або актуальних просторових планів (генеральних планів), які є необхідними для законної зміни цільового призначення земельних ділянок та мінімізації ризиків порушення доброчесності при цьому. У деяких випадках фрагментована власність на землю, коли земля перебуває у приватній власності у вигляді невеликих ділянок з нечіткими або незареєстрованими межами, обмежена наявність державної або комунальної землі, прилеглої до коридорів проєктів, а також повільні процедури встановлення сервітуту (юридичне право використовувати чужу землю для конкретних, обмежених цілей, не володіючи нею) або вилучення також можуть ускладнювати консолідацію земель для великомасштабних інфраструктурних проєктів (Verkhovna Rada of Ukraine, 2002[25]).
Земельний кадастр повинен прискорити процес визначення прав власності на землю. Зі свого боку, місцевим органам влади необхідно актуалізувати генеральні плани, щоб мати можливість коригувати зонування у разі потреби та підвищити прозорість цих процедур. Також потрібно підвищити прозорість процедур оренди або продажу земель, що перебувають у державній чи муніципальній власності. У цьому контексті цифровізація земельного кадастру сприятиме забезпеченню прозорості земельних прав та покращенню координації між різними рівнями влади.
5.2.3. Корпоративне управління ДП
ДП в Україні відіграють важливу роль у таких ключових секторах економіки, як енергетика та транспорт. За даними Міністерства економіки, у 2024 році економічно активними залишалися 1 000 ДП (Ministry of Economy of Ukraine & Kyiv School of Economics, 2024[16]). За оцінками, до російського вторгнення 2022 року на ДП України припадало 12% загальної зайнятості, що перевищує показники країн ОЕСР з найбільшими секторами ДП за часткою у загальній зайнятості (у несільськогосподарському секторі) (OECD, 2021[26]).
Декілька найбільших ДП України працюють у транспортному секторі та відіграють стратегічну роль у національній інфраструктурі. До них належать «Укрзалізниця», яка відповідає за понад 80 % вантажних та пасажирських залізничних перевезень; Міжнародний аеропорт «Бориспіль», головний авіаційний хаб України, та Адміністрація морських портів України (АМПУ), яка управляє портовою інфраструктурою та утримує її.
У 2019 році середня рентабельність власного капіталу ДП становила 0,3% порівняно з 8% у приватному секторі (European Commission, 2023[27]). У 2022 році портфель ДП приніс збитків на суму 154 млрд грн (3,7 млрд дол. США), тоді як прибуток склав 22,5 млрд грн (540 млн дол. США), що призвело до загального чистого збитку в розмірі 131 млрд грн (3,1 млрд дол. США) (OECD, 2026[28]). Загальна сума непогашеної довгострокової заборгованості ДП на кінець 2022 року становила 211 млрд грн (близько 5,3 млрд євро). Частка прибуткових ДП у загальній кількості ДП у 2022 році становила 18%, що є стабільним зниженням порівняно з 32% у 2018 році та 25% у 2021 році (Government of Ukraine, 2024[29]).
Українські ДП є недокапіталізованими внаслідок слабких структур корпоративного управління, мають обмежений доступ до кредитів і не здатні здійснювати необхідні довгострокові інвестиції (Government of Ukraine, 2024[29]). Значна частина ДП досі діє за правовими режимами, закріпленими в Господарському кодексі України, який, згідно із Законом № 4196-IX, має бути повністю скасований до січня 2028 року (а більша частина – у 2025 році) (Verkhovna Rada of Ukraine, 2025[30]). Ця реформа передбачає вимогу до всіх унітарних ДП перетворитися на акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю з метою стандартизації організаційно-правових форм українських підприємств, сприяння більшій ефективності та прозорості в управлінні ДП України та забезпечення рівних умов для державних і приватних компаній.
Міністерство економіки України та Державний фонд майна України визначили низку стратегічних завдань щодо управління ДП на період 2024–2027 років, які передбачають підготовку до приватизації та подальше вдосконалення корпоративного управління й підвищення ефективності їхньої діяльності (Ministry of Economy of Ukraine & Kyiv School of Economics, 2024[16]).. Державний фонд майна отримав повноваження ліквідувати активи, що перебувають під його контролем, та прискорити вилучення неактивних ДП з портфеля державної власності, що може зменшити фіскальні ризики для держави та стримати корупцію (OECD, 2025[1]; Government of Ukraine, 2024[29]).Приблизно 74% ДП планується приватизувати або ліквідувати, 16% залишаться у державній власності, а 9% тимчасово залишатимуться державними під час воєнного стану, з можливим відчуженням, коли дозволять умови (OECD, 2025[1]). Очікується, що така реструктуризація портфеля ДП зменшить фіскальні ризики та дозволить зосередити політику на економічно значущих ДП інфраструктури.
Оскільки приватизація основних ДП транспортного сектору не передбачається, вирішальне значення матимуть заходи з покращення їх корпоративного управління. У середньостроковій перспективі Україна могла б консолідувати нагляд за економічно значущими ДП за централізованою або скоординованою моделлю власності відповідно до рекомендацій огляду ОЕСР щодо корпоративного управління ДП в Україні (OECD, 2026[28]). Більш нагальні заходи можуть включати створення координаційних механізмів для забезпечення нагляду, моніторингу та дотримання Закону 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління», який, серед інших цілей, спрямований на обмеження дискреційних практик та винятків під час визначення та затвердження стратегій і фінансових планів, а також під час призначення керівників ДП.
Процес обов’язкового впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), як це передбачено Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», також слід відновити, щойно будуть скасовані винятки, пов’язані з воєнним станом, з метою вдосконалення систем внутрішнього контролю та аудиту в ДП та зміцнення практики управління, ефективності та інвестиційного потенціалу ДП України (Government of Ukraine, 2024[29]; Verkhovna Rada of Ukraine, 2024[31]).
З огляду на роль, яку відіграють ДП у транспортному секторі, визначення відповідної організаційно-правової форми, очікуваного рівня державної власності/контролю та того, що це означає з точки зору корпоративного управління, стане ключовим фактором для будь-якого інвестора, який може бажати укласти угоду про ППП або концесію з такими суб’єктами або надати фінансування через ринки капіталу. Зокрема, важливо буде зрозуміти заходи, вжиті щодо фінансового управління ДП з метою забезпечення їх фінансової стійкості. Державні підприємства мають управлятися на засадах незалежності, щоб бути ефективними та продуктивними. Покращення корпоративного управління ключовими транспортними ДП України також могло б сприяти фінансуванню через ринки капіталу, якщо розміщення акцій ДП розглядається як частина зусиль з активізації внутрішніх ринків акцій (OECD, 2026[2]). У середньостроковій перспективі це також може призвести до поліпшення умов фінансування для компаній, що котируються на іноземних біржах, таких як «Укрзалізниця» (див. Розділ 8.2).
5.2.4. Антикорупційні заходи в інфраструктурі
Протягом останнього десятиліття Україна вживає заходів для розвитку своєї антикорупційної системи. За останні роки кількість випадків корупції, з якими стикаються громадяни, зменшилася, хоча рівень сприйняття корупції залишається високим навіть порівняно із середнім показником по ОЕСР (див. Рисунок 5.6, Панелі А та В). Слабкість верховенства права, свавільне правозастосування та невиконання судових рішень, а також порушення незалежності судової влади продовжують підривати довіру інвесторів та рівність умов для бізнесу (OECD, 2025[1]). Опитування бізнесу свідчать про занепокоєння щодо загальної ефективності судової системи: 72% респондентів зазначають, що ризик корупції в судовій системі залишається серйозною перешкодою (American Chamber of Commerce Ukraine, 2024[32]). Згідно з опитуванням Європейської Бізнес Асоціації, 80 керівників найбільших міжнародних та українських компаній вважають інвестиційний клімат в Україні або досить несприятливим (59%), або вкрай несприятливим (20%), називаючи корупцію, слабку судову систему та тіньову економіку серед п’яти головних проблем (European Business Association, 2024[33]).
Примітка: На Панелі А: Результати базуються на опитуванні, яке є частиною восьмої серії досліджень «Сприйняття та досвід корупції» (з 2007 року) і було проведено з червня по серпень 2024 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). У ньому взяв участь 13151 респондент із 3 груп: загальне населення, внутрішньо переміщені українці (ВПУ) та зовнішньо переміщені українці (ЗПУ). На Панелі В 0 = найгірші показники, 100 = найкращі показники
Джерело: OECD (2025[34]), OECD Integrity and Anti-Corruption Review of Ukraine, https://www.oecd.org/en/publications/oecd-integrity-and-anti-corruption-review-of-ukraine_7dbe965b-en.html; OECD (2025[1]), Economic Survey of Ukraine, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2025/05/oecd-economic-surveys-ukraine-2025_0bb82ef9/940cee85-en.pdf.
Доброчесність процесів та управління може сприяти довірі до інфраструктурних проєктів та запобігати негативним наслідкам, таким як розкрадання ресурсів, затримки, завищення вартості проєктів та, зрештою, низька якість інфраструктури (Zhang et al., 2023[35]). Системні фактори можуть підривати доброчесність та сприяти низькому рівню довіри до уряду та верховенства права, підвищуючи рівень невизначеності та її негативний вплив на бізнес-клімат (Schoeberlein, 2019[36]).
Ризик корупції може реалізуватися на різних етапах життєвого циклу інфраструктури (див.Таблиця5.1). Вжиття відповідних заходів для їх усунення має вирішальне значення для підтримки ефективних публічних інвестицій, уникнення втрати довіри до державного сектору, покращення спроможності уряду мобілізувати внутрішні доходи та залучати приватні інвестиції (OECD, 2021[37]).
Джерело: OECD (2025[38]) Infrastructure Anti-Corruption Toolbox, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/networks/galvanizing-the-private-sector/Infrastructure-Anti-Corruption-Toolbox-Handbook.pdf.
Україна прийняла Антикорупційну стратегію на 2021–2025 роки та наразі розробляє нову Стратегію на період 2026–2030 років. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) відповідає за моніторинг виконання планів дій у рамках цих стратегій. У Стратегії на 2021–2025 роки інфраструктура була визначена як одна з пріоритетних сфер. У Стратегії наголошено на необхідності мінімізації ризику корупції у будівництві, земельних відносинах та проєктах дорожньої інфраструктури, а також зазначено, що будівництво великих об’єктів інфраструктури вважається однією з галузей, де корупція є поширеною (National Agency on Corruption Prevention of Ukraine, 2021[39]). Новий проєкт Антикорупційної стратегії до 2030 року також передбачає широкий перелік пріоритетних заходів у сферах будівництва, реконструкції, енергетики, державних закупівель та земельних відносин, спрямованих на вдосконалення законодавства, забезпечення кращого регулювання, належних заходів нагляду та підвищення рівня прозорості.
Ці питання детальніше розглядаються у звіті, опублікованому в липні 2025 року НАЗК, Державною аудиторською службою та Базельським інститутом, які визначили десять корупційних ризиків на етапах визначення проєктів, проєктування, управління тендерами, а також оцінки та аудиту під час відновлення цивільної інфраструктури України (National Agency on Corruption Prevention of Ukraine; et al., 2025[40]). Вони вказують на недоліки у відборі та визначенні пріоритетності проєктів, а також у нагляді за якістю проєктної документації; прогалини у правових процедурах та нагляді з боку органів закупівель за ціноутворенням на будівельні матеріали; недоліки у критеріях визначення змісту, обсягу та якості допоміжних послуг у будівництві; нечіткі вимоги щодо обґрунтування прямих контрактів в умовах воєнного стану; несвоєчасне або вибіркове оприлюднення повного обсягу тендерної документації, що впливає на відкриту конкуренцію; відсутність ефективного контролю за процедурою зміни умов у договорах субпідряду; відсутність інтегрованих електронних систем обліку платежів за виконані будівельні роботи; та відсутність державного архітектурно-будівельного нагляду за реалізацією проєктів відновлення внаслідок воєнного стану.
Аналіз ОЕСР щодо узгодження нормативно-правової бази України з Рекомендаціями ОЕСР з корпоративного управління ДП також підкреслив, що доброчесність та справедливість у процесах закупівель за участю ДП залишаються предметом занепокоєння, оскільки ДП були серед замовників із найбільшою кількістю скарг (OECD, 2026[28]). У цих скаргах вказувалося на недоліки у внутрішніх закупівельних можливостях, знанні процедур та механізмах нагляду в ДП. Участь ДП у державних закупівлях як учасників тендерів також створює виклики, що випливають із неявних переваг у їхньому доступі до державних гарантій, пільгового фінансування та відстрочок у сплаті податків, які можуть бути недоступними для приватних конкурентів і можуть спотворювати конкуренцію в таких секторах, як інфраструктура.
Загалом, до кінця 2025 року половина заходів, передбачених у Антикорупційній стратегії на 2021–2025 роки для мінімізації ризику корупції в інфраструктурних проєктах, була повністю або частково реалізована з моменту запровадження моніторингу виконання у 2023 році (National Agency on Corruption Prevention of Ukraine, 2023[41]). Без гарантій застосування справедливих та прозорих процедур на різних етапах життєвого циклу інфраструктури важко взяти на себе зобов’язання, зважаючи на довгостроковий характер та складність проєктів. Корупція залишається головною проблемою, і Україна має продовжувати вживати заходів для запобігання корупції, управління корупційними ризиками та притягнення до відповідальності за корупційні злочини, спираючись на нещодавні успіхи у виявленні, розслідуванні та притягненні до відповідальності корумпованих посадових осіб, зокрема у таких сферах, як інфраструктура, а також у боротьбі з підкупом іноземних посадових осіб.
Цифровізовані процедури та відкриті дані можуть відігравати значну роль у забезпеченні прозорості та підзвітності щодо фактичних витрат на реалізацію проєктів – зокрема, завдяки даним у режимі реального часу про ринкові ціни на будівельні матеріали – а також у спрощенні моніторингу та нагляду за використанням державних коштів, виділених на інвестиції в інфраструктуру (OECD, 2021[37]). Створення бази даних заборонених постачальників, що включає назви компаній та імена осіб, яким заборонено вести діяльність у державному секторі через невиконання попередніх контрактів, корупцію, шахрайство або порушення під час тендерів, могло б сприяти посиленню рівня підзвітності та прозорості (G20 Japanese Presidency, 2019[42]). Такий захід міг би ґрунтуватися на нещодавньому прогресі у створенні Державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, в якому зазначаються суб’єкти господарювання, визнані винними у корупційних злочинах, яким заборонено брати участь у тендерах на укладення державних контрактів. Спираючись на нещодавні реформи, що передбачають створення незалежних рад у великих ДП, наглядові ради повинні отримати чітке завдання контролювати розробку, впровадження та моніторинг антикорупційних програм, а також повністю впроваджувати та забезпечувати дотримання нещодавно введених вимог щодо зовнішнього аудиту, гарантуючи, що аудити проводяться незалежно та систематично у всьому портфелі ДП (OECD, 2026[28]). Наявність чітких та стандартизованих процедур і контрактів також буде важливою для обмеження потенціалу корупції та запевнення інвесторів у тому, що ризик корупції контролюється. Положення, що стосуються моніторингу ефективності, схем штрафних санкцій за невиконання зобов’язань, змін до замовлення, форс-мажорних обставин, змін у законодавстві, вимог щодо звітності, механізмів вирішення спорів, рефінансування, підстав для розірвання договору та повернення активів, видаються найбільш актуальними напрямками для стандартизації договорів про ППП (IMF, 2021[43]).
5.3.1. Довгострокове планування проєктів та розробка конвеєра інфраструктурних проєктів
У травні 2024 року Україна створила Стратегічну інвестиційну раду, до основних завдань якої належать визначення стратегічних пріоритетів публічних інвестицій; розробка єдиного проєктного конвеєра для публічних інвестицій, що включає проєкти, які можуть бути реалізовані за участю приватного сектору через ППП; затвердження конкретних проєктів для щорічного бюджету; та координація діяльності різних суб’єктів, залучених до планування проєктів публічних інвестицій (International Monetary Fund, 2024[44]). Створення Ради є важливим кроком на шляху до підвищення стратегічної узгодженості та передбачуваності у плануванні публічних інвестицій, що має вирішальне значення для зміцнення довіри інвесторів та залучення приватних інвестицій.
У вересні 2024 року Стратегічна інвестиційна рада опублікувала перший портфель проєктів публічних інвестицій, який включав загалом 789 проєктів на суму 2,6 трлн грн (63 млрд дол. США) у різних секторах, що мають бути реалізовані протягом найближчих років (Government of Ukraine, 2025[45]). Це стало важливим кроком у напрямку формування проєктного конвеєра (див. також Розділи 2.1 та 2.2). Транспортний сектор посів друге місце як за кількістю проєктів, так і за загальною оціночною вартістю: 133 проєкти на суму 313 млрд грн (7,5 млрд дол. США) (див.Рисунок5.7 Панелі A та B).
Стратегічна інвестиційна рада склала перелік пріоритетних проєктів для фінансування у 2025 році на основі єдиного проєктного конвеєра, оприлюдненого у 2024 році. Як повідомляється, українські органи влади проводили консультації з науковцями, міжнародними зацікавленими сторонами та технічними експертами з метою відбору та визначення пріоритетності проєктів (CEE Bankwatch Network; et al., 2025[46]). Це неформальний процес консультацій, спрямований на забезпечення більш систематичного залучення експертів до визначення пріоритетності та відбору проєктів.
Джерело: DREAM (n.d.[47]), Analytics Database https://bi.dream.gov.ua/#/spp.
Кабінет Міністрів України (КМУ) також ухвалив Постанову № 232; створив Міжвідомчу комісію з питань розподілу публічних інвестицій під головуванням Міністра фінансів; та затвердив детальний Порядок, що визначає механізм розподілу коштів державного бюджету на підготовку та реалізацію публічних інвестиційних проєктів та програм (Cabinet of Ministers of Ukraine, 2025[48]). Ці заходи спрямовані на зміцнення бюджетної дисципліни та координації у розподілі публічних інвестицій, що є необхідною умовою для забезпечення узгодженості між бюджетними рішеннями та проєктним конвеєром.
5.3.2. ППП та концесії
Зусилля, спрямовані на вдосконалення практики довгострокового планування в Україні та формування конвеєра інфраструктурних проєктів, також передбачали реформи щодо встановлення більш детальних процедур підготовки, оцінки, формування портфеля та реалізації проєктів публічних інвестицій, включаючи ППП, на всіх рівнях влади шляхом прийняття Постанови № 527.
Створення чіткої системи проведення техніко-економічних обґрунтувань дозволяє усунути давні недоліки у підготовці великих інфраструктурних проєктів в Україні шляхом: покращення термінів та якості економічної оцінки; інтеграції оцінок екологічного та соціального впливу на етапі техніко-економічного обґрунтування, щоб зробити їх частиною основних критеріїв відбору проєктів; уникнення заниження витрат на експлуатацію та технічне обслуговування шляхом врахування витрат протягом життєвого циклу та визначення чітких джерел забезпечення коштами; а також запровадження більш структурованих, якісних та кількісних перевірок придатності проєктів для реалізації у форматі ППП (див. також Розділ 2.2).
Незважаючи на прийняття законодавства про ППП у 2010 році, кількість проєктів ППП в Україні, які досягли етапу фінансового закриття, залишається обмеженою. Прогалини в нормативно-правовій базі України щодо ППП та відсутність потенціалу для впровадження у відповідних установах, таких як Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства та профільні міністерства, перешкоджають розширенню масштабів ППП в Україні. З 2022 року розвиток нових ППП ще більше обмежується через посилення сприйняття ризику інвесторами та правову невизначеність, спричинену введенням воєнного стану.
У червні 2025 року було ухвалено Закон № 4510-IX «Про публічно-приватне партнерство» з метою модернізації та подальшого приведення правових рамок ППП та концесій у відповідність до практики ЄС (Verkhovna Rada of Ukraine, 2025[49]). Ключові елементи цього закону, які не були відображені в попередньому законодавстві, включають: визнання моделей фінансування ППП, що поєднують державні кошти з донорським та приватним фінансуванням; можливість для ДП відігравати більш активну роль у підготовці та реалізації проєктів; розширений набір механізмів, за допомогою яких держава може підтримувати реалізацію ППП, включаючи гарантії, механізми співфінансування, фінансові та натуральні стимули; ключові умови договору ППП, які можуть сприяти зменшенню невизначеності та призвести до більш збалансованого розподілу ризиків між державним та приватним партнерами; розширене визначення концесійного договору, яке чіткіше визначає загальні зобов’язання концедента та концесіонера; чітке положення про стабільність законодавства, що застосовується до угоди про ППП, із зазначенням можливості встановлення в угоді про ППП процедури, умов та розміру компенсації за збитки та шкоду, заподіяні приватному партнеру внаслідок змін у законодавстві, що вплинули на виконання угоди про ППП; можливість для державних органів вживати заходів щодо формування земельної ділянки, що перебуває у державній або муніципальній власності, необхідної для реалізації проєкту ППП; та можливість розірвати угоду про ППП, якщо через 12 місяців після її укладення приватний партнер не отримав права на користування земельною ділянкою, необхідною для реалізації проєкту ППП.
Інші ключові положення для приватних інвесторів, включені до попередніх нормативних актів, які залишаються чинними, включають можливість вирішення спорів, пов’язаних із реалізацією угоди про ППП або концесію, через міжнародний арбітраж або інший механізм, визначений у тендерній документації та угоді про ППП або концесію, а також право приватних партнерів відкривати рахунок у національній або іноземній валюті в українському банку для використання виключно з метою обслуговування діяльності, пов’язаної з ППП. Крім того, зміни до Бюджетного кодексу України, внесені у 2022 році, дозволяють державним та місцевим органам влади брати на себе багаторічні бюджетні зобов’язання за угодами про ППП, включаючи платежі за доступність. Також створено Публічний реєстр довгострокових зобов’язань у рамках державно-приватного партнерства, який включає інформацію про щорічний обсяг та строк сплати довгострокових зобов’язань. Ці заходи сприяють зміцненню довіри інвесторів до української системи ППП.
Модернізація нормативно-правової бази України у сфері ППП ґрунтується на нещодавніх реформах, які визначили єдиний процес підготовки та оцінки проєктів ППП щодо державних і муніципальних активів, а також надали визначення інвестиційного техніко-економічного обґрунтування та його різних складових. Проєкти ППП та концесійні проєкти підлягають оцінці впливу на довкілля, яка має проводитися відповідно до вимог Закону «Про оцінку впливу на довкілля» (EIA) від 2017 року. Зокрема може знадобитися кількісна оцінка певних соціальних наслідків, але обсяг таких оцінок залишається обмеженим порівняно з EIA (див. також Розділ 2.3).
Що стосується фінансової звітності за проєктами ППП та концесій, державні партнери зобов’язані подавати до Міністерства економіки стандартизовані щорічні звіти, що охоплюють стан виконання контракту, ключові показники ефективності, визначені в угоді, фінансові зобов’язання приватного партнера (включаючи інвестиції, доходи, тарифи, платежі до державного бюджету та непогашені зобов’язання), а також інформацію про заходи державної підтримки та розподіл ризиків (Ministry of Economic Development, Trade and Agriculture of Ukraine, 2020[50]). Ця система звітності сприяє ефективному моніторингу довгострокових зобов’язань у межах проєктів ППП та посиленню фінансового нагляду.
Незважаючи на ці важливі вдосконалення нормативно-правової бази, Україна все ще стикається зі значними проблемами у впровадженні привабливих для інвесторів проєктів ППП, насамперед через складність підготовки проєктів, роздробленість інституційних повноважень та обмежену доступність надійних техніко-економічних обґрунтувань. Це підриває довіру інвесторів та збільшує трансакційні витрати. Хоча краща підготовка проєктів є необхідною для всіх типів проєктів публічних інвестицій, для ППП забезпечення їх привабливості для банківського фінансування є ще важливішим. Такі виклики підкреслюють важливість технічної допомоги у підготовці проєктів, що надається Агенцією з питань підтримки державно-приватного партнерства за підтримки ББР, а також необхідність чіткіших і детальніших методологічних рекомендацій щодо техніко-економічних обґрунтувань. З міжнародного досвіду роботи з державними фондами розвитку можна почерпнути ідеї для зміцнення спроможності України у сфері підготовки проєктів ППП (див.Вкладка 5.2).
Приватні інвестори часто називають відсутність банківських проєктів ППП перешкодою для збільшення інвестицій в інфраструктуру. Фонди розвитку проєктів (ФРП) — спеціальні механізми, які уряди створюють для системної підтримки підготовки проєктів ППП, — стали дієвим стратегічним підходом, спроможним вирішити цю проблему.
З огляду на те, що підготовка проєктів ППП часто є дорожчою, ніж у випадку традиційних проєктів, і, за оцінками, становить від 5 до 12 відсотків загальних інвестиційних витрат, ФРП можуть слугувати механізмом для підтримки виділення коштів на підготовку проєктів ППП та забезпечення своєчасної наявності коштів для найму консультантів з питань транзакцій. Ці консультанти, у свою чергу, можуть надавати експертизу для проведення техніко-економічних обґрунтувань та комплексної перевірки проєктів; розробки та структурування ППП та підготовки тендерної документації. Окрім фінансування, фонди розвитку проєктів також можуть сприяти нарощуванню потенціалу підрозділів, що займаються ППП, та покращенню обізнаності щодо ППП у державній адміністрації.
ФРП часто створюються разом з іншими механізмами державної підтримки, які можуть включати: підтримку життєздатності проєктів (наприклад, фонди субсидованого фінансування, що слугують державними грантами, які роблять проєкти життєздатними та зменшують необхідні приватні інвестиції); кредитну підтримку (наприклад, гарантійні фонди для підвищення кредитоспроможності проєктів); інструменти фінансування (наприклад, через місцеві фінансові установи розвитку, які надають фінансування, недоступне на місцевих фінансових ринках).
Міжнародний досвід показує, що ФРП можуть сприяти успішному розвитку програм ППП та збільшенню кількості проєктів ППП, що досягають етапу фінансового закриття. Наприклад, в Індії поєднання ФРП з механізмами субсидованого фінансування та місцевою інституцією фінансування розвитку (DFI) призвело до чотирикратного зростання обсягу приватних інвестицій у ППП у період з 2006 по 2012 рік. Підтримка 45 проєктів з боку ФРП на Філіппінах збіглася з значним збільшенням проєктного конвеєра ППП, який зріс з 10 проєктів (вартістю 3 млрд дол. США) до 50 проєктів (вартістю 25 млрд дол. США). ФРП Південної Африки підтримав понад 70 проєктів на національному, провінційному та муніципальному рівнях.
Джерело: World Bank Group (2024[51]), Project Development Funds. Supporting project preparation to structure successful PPPs, https://documents1.worldbank.org/curated/en/099053124132550754/pdf/P179271-a64e304b-e2ef-480c-92d8-d6c646824c90.pdf.
На короткостроковий ефект реформ, спрямованих на вдосконалення механізмів ППП в Україні, також впливатиме загальна необхідність зміцнення практики управління державним боргом України. Угоди України з МВФ передбачають, що Міністерство фінансів України повинно буде здійснювати суворий контроль за будь-якими новими фіскальними зобов’язаннями та вимагати детальної оцінки потенційного впливу ППП на прийнятний рівень боргу. Отже, міркування щодо прийнятного рівня боргу впливатимуть на обсяг довгострокових зобов’язань у рамках ППП з оплатою за доступність, які Україна зможе взяти на себе. Забезпечення прозорості щодо цих зобов’язань матиме вирішальне значення для формування впевненості приватних інвесторів у спроможності держави реалізовувати проєкти ППП.
Ще одним значним обмеженням для розвитку ППП в Україні є вразливість країни до політичних та регуляторних ризиків – включаючи військові ризики, ризики одностороннього розірвання контрактів, зміни в тарифному регулюванні та загальну стабільність правової бази – що є наслідком повномасштабного вторгнення Росії. Тому надання гарантій, таких як страхування політичних ризиків або часткові гарантії захисту від ризиків, буде критично важливим для підтримки розвитку ППП (див. Розділ 6.2).
З огляду на обмежену сферу застосування ППП в країні та необхідність розвитку фінансово стійкої інфраструктури з належним розподілом ризиків та ефективністю, Україна має продовжувати зусилля з консолідації міцної бази для ППП, яка залучатиме досвід та фінансування приватного сектору і підтримуватиме розробку проєктного конвеєра ППП. Спираючись на нещодавні реформи, процедури підготовки проєктів для ППП повинні залишатися прозорими та забезпечувати прийняття рішень щодо реалізації ППП на основі критерію «ціна-якість», при цьому Міністерство фінансів має відігравати центральну роль у виявленні фіскальних ризиків до прийняття будь-якого рішення про реалізацію ППП та у процесі розвитку проєкту ППП. Україна також має забезпечити, щоб умовні зобов’язання, що виникають у зв’язку з ППП, послідовно реєструвалися в існуючому державному реєстрі довгострокових зобов’язань, у тому числі у випадках, коли українські ДП можуть виступати девелоперами, з метою підтримки приватних інвестицій та забезпечення при цьому прийнятного рівня боргу.
Нормативно-правова база для ППП також виграла б від більшої ясності щодо повноважень з реалізації між Агенцією з питань підтримки державно-приватного партнерства та Міністерством фінансів, Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства та Міністерством розвитку громад та територій. Крім того, Закон про ППП потрібно ефективніше використовувати для розширення застосовних видів ППП, зокрема тих, які дадуть змогу підтримувати інвестиції у нові проєкти. Україна все ще залежить від концесійних договорів, що обмежує досвід уряду у розвитку ППП.
Розсудливо управляти державним боргом та умовними зобов’язаннями – у тому числі тими, що виникають у результаті ППП – для забезпечення прийнятного рівня боргу та підтримки довіри інвесторів. Хоча потреба у державних інвестиціях для відновлення інфраструктури є високою, Україні слід переглянути свій підхід до виділення коштів на інфраструктурні проєкти з відновлення, ретельно відстежуючи при цьому потреби в обслуговуванні боргу. Підтримка стабільних макроекономічних умов та управління боргом, що сприятиме майбутнім випускам боргових зобов’язань та збереженню суверенного кредитного рейтингу України, стане ключовим фактором для зміцнення сприятливого середовища для інвестицій в інфраструктуру. Прийнятний рівень боргу залишається важливою ціллю політики для України, тому країна вимагає, щоб умовні зобов’язання, що виникають з ППП, систематично реєструвалися у державному реєстрі довгострокових зобов’язань, у тому числі у випадках, коли українські ДП можуть виступати девелоперами, у рамках зусиль щодо покращення управління державним боргом та зміцнення довіри інвесторів до спроможності країни управляти ППП.
Поступово скасовувати обмеження на рух капіталу відповідно до макроекономічних умов для сприяння припливу іноземних інвестицій. Щоб іноземні інвестиції надходили в Україну у значних обсягах, країна повинна буде організувати поступове скасування обмежень на рух капіталу. Україна вже вживає заходів для дозволу репатріації коштів за певних умов і повинна стежити за ситуацією, щоб доходи від інвестицій в інфраструктуру репатріювалися, коли це доцільно.
Удосконалити систему земельного кадастру, місцеве просторове планування та практику управління державними землями, щоб усунути структурні перешкоди для реалізації проєктів. Земельний кадастр повинен прискорити процес визначення прав власності на землю. Зі свого боку, місцевим органам влади необхідно актуалізувати генеральні плани, щоб мати можливість коригувати зонування у разі потреби та підвищити прозорість цих процедур. Також потрібно підвищити прозорість процедур оренди або продажу земель, що перебувають у державній чи муніципальній власності. У цьому контексті цифровізація земельного кадастру сприятиме забезпеченню прозорості земельних прав та покращенню координації між різними рівнями влади.
Реформувати систему управління ДП з метою забезпечення їх фінансової стійкості, прозорого нагляду та неупередженого втручання держави, особливо у випадку ДП, що мають критичне значення для інфраструктури. Необхідно покращити управління та ефективність діяльності ДП, забезпечивши стале фінансове управління, неупереджену участь уряду, а також доброчесність і прозорість інституцій та процесів прийняття рішень для покращення функціонування та управління ключовими інфраструктурними активами. З огляду на ймовірність того, що інвестори в інфраструктуру можуть бути змушені брати участь у господарських операціях з ДП, вкрай важливо вирішити питання щодо економічної життєздатності, а також фінансового стану ДП. Визначення відповідної організаційно-правової форми, очікуваного рівня державної власності/контролю та того, що це означає з точки зору корпоративного управління, буде ключовим фактором для будь-якого інвестора, який може бажати укласти угоду про ППП або концесію з такими суб’єктами. Процес обов’язкового впровадження стандартів бухгалтерського обліку МСФЗ слід відновити, щойно будуть скасовані винятки, пов’язані з воєнним станом, з метою вдосконалення систем внутрішнього контролю та аудиту в ДП, а також зміцнення практики управління, ефективності та інвестиційного потенціалу ДП України.
Урегулювати консультації із зацікавленими сторонами щодо визначення пріоритетності проєктів. Стратегічна інвестиційна рада повинна урегулювати процес консультацій із зацікавленими сторонами, щоб забезпечити відкритий, прозорий та чіткий процес визначення пріоритетних проєктів та ролі приватних інвестицій.
Посилити підготовку проєктів ППП на всіх рівнях влади. Технічна допомога у підготовці проєктів є надзвичайно важливою і має бути ширше доступною через Агенцію з питань підтримки державно-приватного партнерства за підтримки ББР, зокрема на регіональному та місцевому рівнях, де інституційні ресурси є обмеженими. Крім того, слід розробити чіткіші та детальніші методологічні рекомендації щодо техніко-економічних обґрунтувань для всіх проєктів. З міжнародного досвіду роботи з державними фондами розвитку можна почерпнути корисні ідеї для посилення спроможності України готувати проєкти ППП.
Підтримувати розвиток ППП шляхом забезпечення механізмів зменшення ризиків при систематичному обліку зобов’язань та забезпеченні прозорості. Для розвитку ППП приватний сектор потребуватиме державної підтримки у вигляді зменшення ризиків. Слід розглянути різні механізми зменшення ризиків, такі як гарантії, підвищення кредитної якості або капітал перших збитків, а також визначити інституцію, яка може це забезпечити, якщо передбачається більша участь приватного сектору через ППП. Необхідно належним чином врахувати умовні зобов’язання, які можуть виникнути внаслідок надання цих інструментів.
Використані джерела
[32] American Chamber of Commerce Ukraine (2024), AmCham/Citi Survey - Ukraine Wartime Business Assessment.
[48] Cabinet of Ministers of Ukraine (2025), Resolution No. 232 On Certain Issues of Preparation and Implementation of Public Investment Projects and Programs, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/232-2025-п#Text.
[23] Cabinet of Ministers of Ukraine (2024), Resolution No. 468 On approval of the Procedure for the use of funds provided for in the state budget to ensure state support for the implementation of investment projects with significant investments, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/468-2024-%D0%BF#Text.
[46] CEE Bankwatch Network; et al. (2025), Reforming public investment management in Ukraine. An analysis of Ukraine’s Single Project Pipeline, https://bankwatch.org/wp-content/uploads/2025/03/2025_03_Reforming-public-investment-management-in-Ukraine.pdf.
[11] CSIS (2023), Insurance as a Critical Enabler for Investing in Ukraine, https://www.csis.org/analysis/insurance-critical-enabler-investing-ukraine.
[47] DREAM (n.d.), Analytics Database, https://bi.dream.gov.ua/#/spp.
[10] EBRD (2024), URGF Ukraine war risk insurance, https://www.ebrd.com/home/work-with-us/projects/psd/54849.html.
[33] European Business Association (2024), Ukraine’s Investment Attractiveness Index 2024, https://eba.com.ua/wp-content/uploads/2024/11/ENG-Invest-Index-2024.pdf.
[27] European Commission (2023), Ukraine 2023 Report, https://neighbourhood-enlargement.ec.europa.eu/system/files/2023-11/SWD_2023_699%20Ukraine%20report.pdf.
[42] G20 Japanese Presidency (2019), G20 Compendium of good practices for promoting integrity and transparency in infrastructure development, https://baselgovernance.org/sites/default/files/2020-03/g20-compendium-of-good-practices-in-infrastructure-development_2019.pdf.
[45] Government of Ukraine (2025), DREAM Analytics Portal, https://bi.dream.gov.ua/?select=_Language/%5BEN%5D/#/investmentProjects (accessed on April 2025).
[29] Government of Ukraine (2024), Plan for the Implementation of the Ukraine Facility 2024-2027, https://www.ukrainefacility.me.gov.ua/en/#:~:text=The%20Ukraine%20Facility%20is%20the,the%20implementation%20of%20the%20program.
[52] Government of Ukraine, World Bank, European Union, United Nations (2026), Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA5).
[43] IMF (2021), Mastering the Risky Business of Public-Private Partnerships in Infrastructure, https://www.imf.org/-/media/files/publications/dp/2021/english/mrbpppiea.pdf.
[3] International Monetary Fund (2025), IMF World Economic Outlook Database, https://data.imf.org/en/datasets/IMF.RES:WEO.
[4] International Monetary Fund (2024), Fourth Review of the Extended Arrangement under the Extended Fund Facility, https://www.imf.org/-/media/Files/Publications/CR/2024/English/1ukrea2024002-print-pdf.ashx.
[44] International Monetary Fund (2024), Sixth Review under the Extended Arrangement under the Extended Fund Facility, https://www.imf.org/-/media/Files/Publications/CR/2024/English/1ukrea2024004-print-pdf.ashx.
[12] MIGA (2024), MIGA’s Ukraine Response, https://www.miga.org/migas-ukraine-response (accessed on November 2024).
[50] Ministry of Economic Development, Trade and Agriculture of Ukraine (2020), On approval of the Procedure for submission by state partners (concessionaires) of an annual report on the implementation of a contract concluded within the framework of a public-private partnership, including a concession agreement, https://ips.ligazakon.net/document/RE34911?an=1.
[16] Ministry of Economy of Ukraine & Kyiv School of Economics (2024), Ukraine Investment Guide, https://cdn.prod.website-files.com/621f88db25fbf24758792dd8/66673120c02fe81b61d75096_Ukraine%20Investment%20Guide%202024%20(2)_compressed.pdf.
[5] Ministry of Finance of Ukraine (2026), , https://mof.gov.ua/en/derzhavnij-borg-ta-garantovanij-derzhavju-borg.
[14] Ministry of Finance of Ukraine (2024), Credit Rating, https://mof.gov.ua/en/kreditnij-rejting-potochni-rejtingi-zagalna-informacija-istorichni-zmini.
[41] National Agency on Corruption Prevention of Ukraine (2023), Information System for Monitoring the Implementation of the State Anti-Corruption Policy (Module 2.5 Construction, Land Relations and Infrastructure), https://dap.nazk.gov.ua/en/direction/11/.
[39] National Agency on Corruption Prevention of Ukraine (2021), Anti-Corruption Strategy 2021-2025, https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2022/08/Anti-corruption-Strategy-for-2021-2025.pdf.
[40] National Agency on Corruption Prevention of Ukraine; et al. (2025), Corruption risks in the construction, reconstruction and renovation of civilian infrastructure for recovery of Ukraine, https://baselgovernance.org/sites/default/files/2025-10/Corruptionrisks_restoration_EN.pdf.
[17] National Bank of Ukraine (2026), External Sector Statistics, https://bank.gov.ua/files/ES/FDI_y_en.xlsx.
[18] National Bank of Ukraine (2025), Estimation of round tripping transactions for 2010-2025, https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/FDI_round_tripping_ICL-DFS_pr_eng.pdf?v=12.
[6] National Bank of Ukraine (2025), NBU Launches Another Raft of Measures to Ease FX Controls, https://bank.gov.ua/en/news/all/nbu-vprovadjuye-chergoviy-paket-pomyakshennya-valyutnih-obmejen (accessed on November 2025).
[28] OECD (2026), OECD Review on Corporate Governance of State-Owned Enterprises in Ukraine, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/en/publications/oecd-review-of-the-corporate-governance-of-state-owned-enterprises-in-ukraine-2026_149d03e6-en.html.
[2] OECD (2026), Stronger Financial Markets and Institutions for Ukraine’s Recovery, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/en/publications/stronger-financial-markets-and-institutions-for-ukraine-s-recovery_0c41c8ac-en/full-report/ukraine-s-corporate-governance-framework_0d6ad33b.html.
[20] OECD (2026), Supporting Ukraine to design and implement more efficient investment incentive policies, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2026/03/supporting-ukraine-to-design-and-implement-more-efficient-investment-incentive-policies_bded429c/49f00bcb-en.pdf.
[1] OECD (2025), Economic Survey of Ukraine, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/en/publications/oecd-economic-surveys-ukraine-2025_940cee85-en.html.
[38] OECD (2025), Infrastructure Anti-Corruption Toolbox, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/networks/galvanizing-the-private-sector/Infrastructure-Anti-Corruption-Toolbox-Handbook.pdf.
[34] OECD (2025), OECD Integrity and Anti-Corruption Review of Ukraine, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/en/publications/oecd-integrity-and-anti-corruption-review-of-ukraine_7dbe965b-en.html.
[8] OECD (2021), OECD Energy Investment Policy Review of Ukraine, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2021/12/oecd-energy-investment-policy-review-of-ukraine_c1f58795/6e6e58c6-en.pdf.
[37] OECD (2021), OECD Implementation Handbook for Quality Infrastructure Investment, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2021/07/oecd-implementation-handbook-for-quality-infrastructure-investment_b9131199/479131b2-en.pdf.
[26] OECD (2021), OECD Review of the Corporate Governance of State-Owned Enterprises: Ukraine, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2021/05/oecd-review-of-the-corporate-governance-of-state-owned-enterprises-ukraine_a3ef9cb4/9dcc5ed0-en.pdf.
[24] OECD (2017), Selected Good Practices for Risk Allocation and Mitigation in Infrastructure APEC Economies, OECD Publishing, Paris, https://web-archive.oecd.org/2017-10-25/453167-Selected-Good-Practices-for-Risk-allocation-and-Mitigation-in-Infrastructure-in-APEC-Economies.pdf.
[21] OECD (n.d.), FDI main aggregates, BMD4, https://data-explorer.oecd.org/s/4fx.
[19] Rogoff, K. and V. Movchan (2022), International trade and foreign direct investment, CEPR Press.
[13] S&P Global (n.d.), , https://www.spglobal.com/en.
[36] Schoeberlein, J. (2019), Corruption in the Middle East & North Africa Regional Trends from the 2019 Global Corruption Barometer and Country Spotlights, Transparency International Anti-Corruption.
[49] Verkhovna Rada of Ukraine (2025), Draft Law No. 7508 On Public-Private Partnership, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4510-ix#Text.
[30] Verkhovna Rada of Ukraine (2025), Law On the Peculiarities of regulating the activities of legal entitites of certain organization and legal forms during the transitional period and associations of legal entities, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4196-20#n820.
[31] Verkhovna Rada of Ukraine (2024), Law on Accounting and Financial Reporting in Ukraine, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14.?lang=en#Text.
[22] Verkhovna Rada of Ukraine (2020), Law of Ukraine on State Support of Investment Projects with Significant Investments, https://ukraineinvest.gov.ua/wp-content/uploads/2022/02/Law-on-State-Support-for-Projects-with-Significant-investments-Law-no.-1116-IX.pdf.
[25] Verkhovna Rada of Ukraine (2002), Land Code of Ukraine, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text.
[9] Verkhovna Rada of Ukraine (1991), Law of Ukraine on Foreign Economic Activity, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/959-12#Text.
[15] World Bank (2026), Global Emerging Markets (GEMs) Risk Database, https://data360.worldbank.org/en/dataset/IFC_GEM.
[7] World Bank (n.d.), World Development Indicators Database, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators.
[51] World Bank Group (2024), Project Development Funds. Supporting project preparation to structure successful PPPs, https://documents1.worldbank.org/curated/en/099053124132550754/pdf/P179271-a64e304b-e2ef-480c-92d8-d6c646824c90.pdf.
[35] Zhang, M. et al. (2023), “Corruption, anti-corruption, and economic development”, Humanities and Social Sciences Communications, Vol. 10/1, https://doi.org/10.1057/s41599-023-01930-5.
← 1. У цьому звіті під державними підприємствами (ДП) також маються на увазі акціонерні товариства, в яких держава володіє та контролює 50% або більше акцій. Хоча за українським законодавством такі суб’єкти господарювання юридично не класифікуються як державні підприємства, вони виконують аналогічну економічну та функціональну роль у секторі інфраструктури. На практиці багато ключових інфраструктурних монополій в Україні, зокрема національний залізничний оператор, організовані як акціонерні товариства зі 100-відсотковою часткою в державній власності, і подібні структури власності застосовуються до значної кількості операторів інфраструктури в різних секторах.