Огляд інфраструктурної політики України

7. Узгодження інвестицій в інфраструктуру з принципами сталого розвитку

Витяг

У цьому розділі викладено основи політики, необхідні для інтеграції питань сталого розвитку в інфраструктурні інвестиції України. У ньому підкреслюється, що інтеграція сталого розвитку та стійкості є важливою не лише для досягнення цілей інтеграції з ЄС, а й для покращення банківської привабливості проєктів та зменшення довгострокових фіскальних ризиків. У розділі наголошується, що екологічні та соціальні аспекти більше не можна розглядати як формальні заходи з дотримання вимог, а їх необхідно інтегрувати у весь життєвий цикл інфраструктури. У розділі також стверджується, що Україна має вирішити проблему своєї зростаючої вразливості до кліматичних загроз шляхом впровадження регулярних оцінок кліматичних ризиків та надання пріоритету інвестиціям в адаптацію.

Активи, інфраструктура та суспільство України стають дедалі вразливішими до зміни клімату, причому ризики різняться залежно від регіонів та груп населення. Кліматичні небезпеки, зокрема повені в міських та прибережних районах, а також лісові пожежі, впливають на критично важливі інфраструктурні системи. Протягом останнього десятиліття в Україні зросли ризики лісових пожеж, спричинених посухами у поєднанні зі зростанням температури (UK Met Office, 2021[1]). Повені пошкодили автомагістралі, мости та залізничні колії, що призвело до перебоїв у роботі та підвищення витрат на технічне обслуговування. Порти також вразливі до частіших штормів та екстремальних опадів, а також до підвищення рівня моря, тоді як інтенсивніші хвилі спеки становлять загрозу для функціонування залізничних та автомобільних транспортних мереж.

Незважаючи на виклики, пов’язані з повномасштабним вторгненням Росії, яке також спричиняє серйозні екологічні збитки через посилення лісових пожеж, пошкодження поглиначів вуглецю та знищення джерел чистої енергії, Україна прагне вживати заходів для пом’якшення негативних наслідків зміни клімату (Keim and Sydorovych, 2024[2]). У своєму другому національно визначеному внеску (НВВ) Україна встановила мету збільшити частку відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні енергії з 17% у 2024 році до 27% у 2030 році, а також юридично зобов’язуючу мету досягти кліматичної нейтральності до 2050 року (CMU, 2025[3]). Країна також планує поступово відмовитися від виробництва електроенергії на вугіллі до 2035 року.

Україна вживає заходів для зміцнення своєї системи сталого фінансування та інтеграції екологічних і соціальних аспектів у підготовку проєктів. У рамках своєї політики розвитку сталого фінансування країна визначила поетапний підхід до розробки спільної мови щодо ризиків сталого розвитку та вимог до розкриття інформації для фінансових установ відповідно до нормативно-правової бази ЄС. Нещодавніми вдосконаленими практиками підготовки проєктів також передбачається уточнення вимог щодо включення екологічних та соціальних наслідків до техніко-економічних обґрунтувань проєктів публічних інвестицій, включаючи проєкти ППП, спираючись на правову базу України щодо EIA.

У своєму повідомленні про адаптацію до зміни клімату до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (РКЗК ООН) та у своїй Національній стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату (НСА) Україна визнала необхідність інтегрувати питання адаптації у стратегічне планування на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вона також зобов’язалася прискорити заходи з адаптації у пріоритетних секторах, включаючи інфраструктуру та транспорт.

7.1. Стале фінансування та екологічні та соціальні аспекти

До початку повномасштабного вторгнення Росії Україна досягла значного прогресу у створенні системи сталого фінансування. У 2021 році НБУ опублікував «Політику щодо розвитку сталого фінансування до 2025 року», спрямовану на інтеграцію принципів сталого розвитку у фінансовий сектор країни (National Bank of Ukraine, 2024[4]). У Стратегії визначено п’ять ключових цілей: 1) покращення корпоративного управління в банках та небанківських фінансових установах з урахуванням екологічних, соціальних та управлінських (ESG) факторів; 2) запровадження вимог щодо управління екологічними та соціальними ризиками у фінансових установах, що регулюються НБУ; 3) запровадження стандартів розкриття інформації щодо ESG для фінансових установ; 4) вжиття заходів для підвищення фінансової грамотності населення щодо розвитку сталого фінансування в Україні; та 5) врахування зміни клімату під час забезпечення фінансової стабільності.

У Дорожній карті впровадження Політики спочатку було встановлено терміни для фінансових установ та небанківських фінансових установ щодо розкриття інформації про сталий розвиток до кінця 2024 року. Однак у вересні 2024 року НБУ оголосив про своє рішення переглянути та оновити Політику щодо розвитку сталого фінансування, щоб: 1) врахувати вплив повномасштабного вторгнення Росії; 2) оновити деякі з початкових заходів для узгодження з останньою нормативно-правовою базою ЄС; та 3) краще реагувати на нові виклики, з якими стикається фінансова спільнота, та відклав її впровадження до кінця 2027 року (National Bank of Ukraine, 2024[4]). Переглянута Політика щодо розвитку сталого фінансування розподілила цілі на два основні напрямки: 1) розробка внутрішньої системи управління ESG-ризиками для фінансового сектору, що регулюється НБУ. Друга мета передбачала поетапний підхід, зосереджений на розробці «спільної мови» щодо ризиків сталого розвитку та вимог до розкриття інформації для фінансових установ відповідно до Регламенту ЄС про розкриття інформації щодо сталого фінансування, Директиви ЄС про корпоративну звітність зі сталого розвитку та Регламенту таксономії ЄС. Узгодженість із рамками ЄС щодо сталого фінансування була додатково підтверджена Наказом КМУ «Про затвердження Стратегії запровадження підприємствами звітності із сталого розвитку» (Cabinet of Ministers of Ukraine, 2024[5]). Публікація НБУ Білої книги з управління ESG-ризиками у фінансовому секторі України сприяла підтримці динаміки реформ та окреслила поетапний підхід до впровадження вимог ESG для фінансового сектору протягом періоду 2025–2030 років (National Bank of Ukraine, 2025[6]). Першим кроком для її реалізації стало затвердження змін до Методичних рекомендацій НБУ щодо організації корпоративного управління в українських банках, якими було встановлено, що українські банки повинні розробити стратегію управління ESG-ризиками до липня 2026 року (National Bank of Ukraine, 2026[7]). Така стратегія повинна містити попередню оцінку впливу ризиків ESG на бізнес-модель фінансової установи та окреслювати набір зобов’язань, метрик та показників ефективності у сфері ESG, що застосовуються до бізнес-процесів та портфелів установи, а також механізми моніторингу їх виконання.

Зараз зобов’язання щодо нефінансової звітності в Україні випливають із кількох горизонтальних регуляторних режимів, зокрема щодо корпоративної нефінансової звітності для великих компаній та суб’єктів господарювання, що становлять суспільний інтерес, оцінки впливу на довкілля та зобов’язань щодо розкриття інформації, пов’язаної із проєктами, що підтримуються багатосторонніми або регіональними банками розвитку. У випадку корпоративної нефінансової звітності зобов’язання випливають із Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і вимагають від великих компаній та суб’єктів господарювання, що становлять суспільний інтерес (включно з великими операторами інфраструктури, комунальними підприємствами та регульованими монополіями), складати щорічні звіти керівництва, які містять нефінансову інформацію щодо: екологічних показників, соціальних та трудових питань, питань боротьби з корупцією та корпоративного управління (Verkhovna Rada of Ukraine, 2024[8]; Cabinet of Ministers of Ukraine, 2019[9]). Ця вимога не встановлює обов’язкового узгодження з міжнародними стандартами ESG (наприклад, Глобальної ініціативи зі звітності, Ради зі стандартів обліку сталого розвитку, Робочої групи з розкриття інформації, пов’язаної з кліматом).

Що стосується EIA, нещодавніми удосконаленнями нормативно-правової бази щодо підготовки проєктів після прийняття Постанови № 527 були уточнені вимоги щодо проведення техніко-економічних обґрунтувань для проєктів державного інвестування, включаючи ППП (див. Розділ 5.1). Відповідно до Постанови повні техніко-економічні обґрунтування є обов’язковими для проєктів, вартість яких перевищує 1,2 млн дол. США, і мають включати оцінку екологічних та соціальних наслідків як частину їхнього економічного обґрунтування. Закон № 4510-IX про ППП, прийнятий у 2025 році, також підкреслює необхідність проведення оцінки впливу на довкілля відповідно до процедур, встановлених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» (EIA). Закон про EIA є основним юридично обов’язковим механізмом звітування щодо сталого розвитку, що застосовується до нових інфраструктурних проєктів. Він вимагає підготовки звіту про EIA, що охоплює такі аспекти, як: оцінка біорізноманіття, природних середовищ існування та екосистем; вплив на воду, повітря та ґрунт; заходи щодо забруднення та поводження з відходами; ризики для здоров’я населення; вплив зміни клімату (за необхідності); плани щодо пом’якшення наслідків та моніторингу; громадські консультації та залучення зацікавлених сторін.

Щорічний звіт про моніторинг проєктів ППП, що подається до Міністерства економіки, також містить нефінансові показники щодо екологічних та соціальних зобов’язань, які зазвичай випливають із законодавства про EIA або галузевих дозволів. Нормативно-правова база України щодо EIA також встановлює положення щодо екс-пост моніторингу та аудитів у сфері охорони довкілля. Ці аудити мають на меті оцінити відповідність експлуатації об’єкта вимогам екологічного законодавства, запобігти або мінімізувати негативний вплив на довкілля, визначити заходи для усунення порушень та забезпечити прозору екологічну звітність. Такі аудити можуть проводитися незалежними акредитованими організаціями або державними органами і сертифікуються Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Навіть за відсутності чіткої української рамки ESG для ППП, ППП часто дотримуються вищих стандартів ESG через участь ББР у їхньому фінансуванні, що вимагає виконання екологічних та соціальних вимог ББР. Тому технічна допомога у підготовці проєктів може стати важливим засобом для розбудови потенціалу в галузі оцінки екологічного та соціального впливу в Україні та впровадження таких практик на рівні інфраструктурних проєктів, зокрема під час розробки концесій (див.Вкладка ‎7.1).

Вкладка ‎7.1. Оцінка екологічного та соціального впливу в рамках концесії спеціалізованого морського порту «Ольвія» в Україні

У серпні 2020 року уряд України підписав концесійну угоду з компанією QTerminals, одним із провідних портових операторів Катару. Згідно з концесійною угодою, компанія QTerminals Olvia інвестує приблизно 3,4 млрд грн (~78 млн євро) в інфраструктуру порту.

Концесія морського порту «Ольвія» була реалізована у співпраці з МФК та ЄБРР і передбачала низку екологічних зобов’язань для концесіонера щодо управління екологічними та соціальними наслідками відповідно до найкращих міжнародних практик. Оцінки екологічного та соціального впливу були розроблені відповідно до Стандартів діяльності МФК, а також було впроваджено систему екологічного та соціального управління.

Джерело: The State Organization Agency on Support Public-Private Partnership (n.d.[10]), https://pppagency.gov.ua/project/olvia-specialized-seaport-concession/.

Зобов’язання України щодо приведення законодавства у відповідність до Регламенту ЄС про розкриття інформації щодо сталого фінансування, Директиви ЄС про корпоративну звітність зі сталого розвитку та Регламенту таксономії ЄС є стратегічною метою, пов’язаною з процесом інтеграції країни до ЄС, що було офіційно затверджено КМУ.

Інвестиційна рамка ЄС для України (див. Розділ "Мобілізація інвестицій в інфраструктуру" 4.3) також встановила ціль забезпечити, щоб щонайменше 20% підтримуваних інвестицій були «зеленими», чому сприятиме тісніше узгодження з рамками ЄС щодо сталого фінансування, а також розробка проєктного конвеєра, що відповідають критеріям Регламенту таксономії ЄС (European Commission, 2025[11]).

Необхідно буде розглянути більш чіткий план дій та графік імплементації Регламенту ЄС про розкриття інформації щодо сталого фінансування, Директиви ЄС про корпоративну звітність зі сталого розвитку та Регламенту таксономії ЄС, як тільки дозволять умови, оскільки галузям може знадобитися кілька років, щоб зрозуміти такі вимоги та впровадити їх таким чином, щоб це не порушило їхню діяльність.

Щодо звітності на рівні проєктів, зусилля не повинні обмежуватися EIA, а мають бути частиною процесу, що охоплює повний життєвий цикл об’єкта інфраструктури та адаптується до етапу, на якому перебуває проєкт. Соціальні ризики також слід краще враховувати у вимогах до звітності, оскільки це може сприяти забезпеченню позитивного впливу інфраструктурних об’єктів на громади в таких сферах, як працевлаштування, доступність, інклюзивність та управління земельними ресурсами. Наявність надійної нефінансової звітності є важливим фактором, оскільки екологічні та соціальні ризики можуть спричинити негативні наслідки в майбутньому та стати джерелом умовних зобов’язань.

7.2. Кліматичні ризики та адаптація

Інвестиції в інфраструктуру, стійку до кліматичних змін, мають вирішальне значення для України, оскільки міські повені та лісові пожежі вважаються високоризиковими, а зміна клімату, як очікується, підвищить ризик екстремальних погодних явищ (The World Bank, 2025[12]). Зміна клімату не тільки робить раптові погодні явища більш екстремальними – повільні процеси також мають тривалий вплив, якщо проблему не вирішувати. Україна подала свої національні плани адаптації до РКЗК ООН у 2024 році, в яких було оцінено, що збитки від посух, лісових пожеж та повеней за період 2016–2020 років сягнули 1,3 млрд доларів США (Government of Ukraine, 2024[13]). Протягом багатьох років проводилися дослідження, які показали, що попередні інвестиції у запобігання збиткам можуть бути більш економічно ефективними, ніж заходи, що вживаються після настання погодних явищ. Таким чином, наявність культури оцінки кліматичних ризиків та фінансування може означати краще управління ризиками для об’єктів інфраструктури (Hallegatte, 2019[14]).

У період з 2000 по 2020 рік Україна неодноразово стикалася з екстремальними погодними явищами, серед яких найбільших економічних збитків завдавали повені. Тривалі дощі спричинили значні повені у Західній Україні у 2002, 2008 та 2020 роках, завдавши збитків, за оцінками, на суму 1 млрд дол. США, переважно інфраструктурі вздовж річкових басейнів. У 2020 році поєднання посушливих умов та підпалів, спричинених людиною, призвело до лісових пожеж, які спричинили додаткові збитки на суму 175 млн дол. США. Інші серйозні події, зокрема зимовий шторм «Кирило» 2007 року та торнадо й сильний град 2017 року, завдали шкоди житловій та громадській інфраструктурі. Щодо транспортного сектору, то головними наслідками стали пошкодження фізичних активів, таких як дороги, мости та залізничні колії. Ці наслідки підкреслюють важливість інтегрування питань кліматичної стійкості в проєктування, утримання та інвестиційне планування інфраструктури.

У 2021 році Україна прийняла Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату України до 2030 року (НСА 2030), яка стала першою національною стратегією щодо заходів з адаптації (Government of Ukraine, 2021[15]). Стратегія висвітлює виклики, пов’язані з інтеграцією кліматичної стійкості в політичні рамки України, та шляхи їх подолання. Серед викликів: відсутність стратегічного планування адаптації, що призводить до ситуативних заходів; недостатня інтеграція адаптації до зміни клімату в політику на різних рівнях влади; відсутність технічних можливостей для систематичного вимірювання кліматичних ризиків; недостатня обізнаність громадянського суспільства, бізнесу та уряду щодо необхідності впровадження заходів з адаптації до зміни клімату, а також брак фінансових ресурсів для їх реалізації. У стратегії також визначено десять ключових пріоритетних секторів для адаптації, серед яких транспорт та інфраструктура, а також необхідність розробки оцінок ризиків та вразливості до зміни клімату в цих секторах і секторальних планів дій щодо адаптації до зміни клімату.

Директива Європейського Союзу 2014/52/ЄС посилила акцент на адаптації до зміни клімату та стійкості до неї на етапах скринінгу, визначення обсягу та оцінки проєктів у рамках обов’язкових EIA для певних великомасштабних проєктів. Деякі країни також використовують EIA для оцінки кліматичної стійкості інфраструктурних проєктів, роблячи такі оцінки обов’язковими та вимагаючи сертифікації кліматичної стійкості для початку будівельних робіт (G20/OECD, 2024[16]).

Україна зазнала серйозних погодних явищ, які спричинили значні економічні збитки. Однак запобігання їм та пом’якшення їхніх наслідків може бути складним завданням, оскільки фінансування заходів з адаптації до кліматичних змін є надзвичайно складним через відсутність їхнього прямого внеску у дохідні потоки від таких заходів (G20/OECD, 2024[16]). Включення оцінки кліматичних ризиків до стандартних процедур є основним способом інтегрування кліматичної стійкості. Це може відбуватися шляхом включення до EIA або шляхом встановлення вимог щодо звітування про оцінку кліматичних ризиків та заходів з адаптації на рівні проєктів. Україна також повинна розглянути можливість виділення публічних інвестицій на адаптацію до кліматичних змін, з особливим акцентом на модернізацію та оновлення існуючої інфраструктури. Хоча нові об’єкти інфраструктури можуть отримати користь від EIA та звітності, існуючі об’єкти часто ігноруються з точки зору потреби в їхній адаптації до сучасних кліматичних ризиків. Оскільки для модернізації існуючих об’єктів будуть потрібні публічні інвестиції, важливо, щоб уряд планував і передбачав видатки на ці модернізації, щоб уникнути економічних втрат у разі, якщо погодні явища спричинять перебої у роботі. Це особливо актуально для транспортної інфраструктури, де перебої у наданні послуг можуть спричинити значні економічні та соціальні витрати.

7.3. Рекомендації щодо політики

Посилити нефінансову звітність на рівні проєктів, охоплюючи повний життєвий цикл інфраструктури, виходячи за межі окремого дотримання вимог EIA. Щодо звітності на рівні проєктів, зусилля не повинні обмежуватися EIA, а мають бути частиною процесу, що охоплює повний життєвий цикл об’єкта інфраструктури та адаптується до етапу, на якому перебуває проєкт. Соціальні ризики також слід краще враховувати у вимогах до звітності, оскільки це може сприяти забезпеченню позитивного впливу інфраструктурних активів на громади у таких сферах, як працевлаштування, доступність, інклюзивність та управління земельними ресурсами. Наявність надійної нефінансової звітності є важливим фактором, оскільки екологічні та соціальні ризики можуть спричинити негативні наслідки у майбутньому та стати джерелом умовних зобов’язань.

Узгодити національні рамки сталого фінансування зі стандартами ЄС. Як тільки дозволять умови, слід обговорити більш чіткий план дій та графік імплементації Регламенту ЄС про розкриття інформації щодо сталого фінансування, Директиви ЄС про корпоративну звітність зі сталого розвитку та Регламенту таксономії ЄС, оскільки галузям може знадобитися кілька років, щоб зрозуміти такі вимоги та впровадити їх таким чином, щоб це не порушило їхню діяльність.

Включити оцінку кліматичних ризиків до стандартних процедур з метою інтегрування питань кліматичної стійкості у процес розвитку інфраструктури. Включення оцінки кліматичних ризиків до стандартних процедур є основним механізмом для врахування питань кліматичної стійкості під час розбудови інфраструктури в Україні. Це може здійснюватися шляхом включення відповідних положень до EIA або шляхом запровадження вимог щодо звітування про оцінку кліматичних ризиків та заходи з адаптації на рівні окремих проєктів.

Виділити цільові публічні інвестиції на адаптацію до кліматичних змін. Україні слід розглянути можливість виділення публічних інвестицій на адаптацію до кліматичних змін, з особливим акцентом на модернізацію та оновлення існуючої інфраструктури.

Використані джерела

[5] Cabinet of Ministers of Ukraine (2024), On approval of the Strategy for the introduction of sustainable development reporting by enterprises, https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/1015-2024-%D1%80#n125.

[9] Cabinet of Ministers of Ukraine (2019), Order on the approval of Methodological recommendations for preparing a management report, https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0982201-18#Text.

[3] CMU (2025), Second Nationally Determined Contribution of Ukraine to the Paris Agreement, https://unfccc.int/sites/default/files/2025-11/2%20Ukraine%20NDC2_adj_v2.pdf.

[11] European Commission (2025), Ukraine Investment Framework, https://enlargement.ec.europa.eu/european-neighbourhood-policy/countries-region/ukraine/ukraine-investment-framework_en#first-investment-agreements-signed-at-ukraine-recovery-conference-2024 (accessed on  July 2025).

[16] G20/OECD (2024), G20/OECD Report on Approaches for Financing and Investing in Climate Resilient Infrastructure, OECD Publishing, Paris, https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2024/07/g20-oecd-report-on-approaches-for-financing-and-investing-in-climate-resilient-infrastructure_488b2c4a/8f6d436a-en.pdf.

[13] Government of Ukraine (2024), Ukraine’s Climate Change Adaptation Communication to UNFCCC, https://unfccc.int/sites/default/files/2025-05/Ukraine%201st%20Adaptation%20Communication.pdf.

[15] Government of Ukraine (2021), Strategy for Environmental Security and Adaptation to Climate Change for the period until 2030, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1363-2021-%D1%80#n17.

[17] Government of Ukraine, World Bank, European Union, United Nations (2026), Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA5).

[14] Hallegatte, S. (2019), “Lifelines”, https://doi.org/10.1596/978-14648-1430-3.

[2] Keim, G. and M. Sydorovych (2024), Policies to Address Climate Change: Ukraine, https://www.imf.org/en/-/media/files/publications/selected-issues-papers/2024/english/sipea2024001.pdf.

[7] National Bank of Ukraine (2026), Amendments to the Methodological Recommendations on the Organization of Corporate Governance in Banks of Ukraine, https://bank.gov.ua/ua/legislation/Decision_03022026_31-rsh.

[6] National Bank of Ukraine (2025), White Paper on the management of ESG risks in the financial sector, https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Bila_knyga_2025_fin.pdf?v=16).

[4] National Bank of Ukraine (2024), Sustainable Finance Development Policy 2024, https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Policy_rozvytok-stalogo-finansuvannja_2025_en.pdf?v=7.

[10] The State Organization Agency on Support Public-Private Partnership (n.d.), “Olvia” Specialized Seaport Concession, https://pppagency.gov.ua/project/olvia-specialized-seaport-concession/.

[12] The World Bank (2025), Climate Change Knowledge Portal - Ukraine, https://climateknowledgeportal.worldbank.org/country/ukraine/vulnerability (accessed on  February 2025).

[1] UK Met Office (2021), Climate Change Impacts for Ukraine, https://www.metoffice.gov.uk/binaries/content/assets/metofficegovuk/pdf/services/government/met-office_climate-change-impacts-for-ukraine_report_08dec2021_english.pdf.

[8] Verkhovna Rada of Ukraine (2024), Law on Accounting and Financial Reporting, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14.?lang=en#Text.